Максим та Костянтин — рекрути. Місяць тому бійці звернулися до Житомирського центру військового рекрутингу та нині вже проходять базову загальновійськову підготовку. Обидвоє зізнаються: перший тиждень був важким та потому командний дух, вмотивованість та фаховий вишкіл взяли гору над розміреним режимом життя.
Сьогодні бійці проходять перший польовий вихід: здійснюють марш, долають засідки, переправу, відпрацьовують загрозу з повітря та вчаться евакуйовувати “умовних трьохсотих”.
Інструктор хлопців — молодший лейтенант Артем Здольник має бойовий досвід. Воював з перших днів повномасштабної, після поранення Артем почав передавати свій досвід новобранцям.
«Дуже важливо, щоб інструктор мав бойовий досвід. Бійці все ніби розуміють і вміють, але бойовий досвід — це зовсім інше. Там по-іншому відбувається… Тут за помилку ми журимо, а там — це їхнє життя… Зараз робимо акцент на тактичному занятті і на вогневій підготовці. Є лише місяць навчання. Молоді бійці вмотивовані, з ними добре працювати. У всіх мотивація захищати державу, сім’ї, дітей…», — говорить офіцер.
Для Артема — це вже третій випуск. «Всі хлопці на звʼязку. Телефонують, часто радяться», — ділиться.
Триденний вихід — це фінальний етап заняття, бійці його проходять та їдуть до своїх бойових бригад.
«Основне, чому навчаємо курсантів, це військова дисципліна, тактика, вогнева підготовка та інші складові, які в подальшому допоможуть у проходженні служби», — каже інструктор батальйону підготовки курсу базового рівня, старший сержант Дмитро Козловець. Дмитро також має бойовий досвід і переконаний: після завершення курсу бійці виходять дисципліновані, мають базові навички поводження зі зброєю, вміють стріляти, знають загальну військову тактику дій.
«Це вже не цивільні», — говорить.
Колишні рекрути, а тепер курсанти ДШВ, радять обрати добровільну мобілізацію. Кажуть, звернувшись до Центру рекрутингу, обрали майбутній фах у тому роді військ, який хотіли. «Обрав ДШВ, бо це елітні війська, гарна підготовка. Десант, мені здається, підготовлює тебе до всього, що можна очікувати», — каже Костянтин.
Йому, як і Максиму, найважче далися не рішення йти на війну і не фізичне навантаження у навчанні. Найважчими були розмови з рідними.
«Були і сльози, і розпач», — говорять. Та усвідомлення вибору синів стати на захист рідної землі — перемогли.
«Так і ми обов’язково Переможемо», — ствердно кажуть бійці.
