Чай з бергамотом для багатьох — улюблена класика. Але варто лише запитати, що таке бергамот насправді, як з’являються версії про траву, грушу або навіть «бегемота». Насправді ж історія цього аромату значно цікавіша.
З погляду ботаніки, бергамот — це цитрус, близький родич апельсина. Його плоди мають характерну грушоподібну форму і кисло-гіркий смак, тому в їжу їх майже не вживають. Натомість цінується ароматна олія зі шкірки. Вирощують бергамот у країнах Середземномор’я та Південної Америки, а головним «домом» рослини вважають південь Італії.
Існує кілька версій походження назви. За однією з них, слово «бергамот» походить від турецького виразу «груша володаря» — саме через форму плоду. За іншою — назва пов’язана з італійським містом, де колись активно торгували бергамотовою олією. Сучасні вчені схиляються до думки, що бергамот — це гібрид цитрусових, а не дикий фрукт.
Плутанини додає й те, що бергамотом у народі часто називають монарду — садову рослину з фіолетовими квітами, яку використовують для трав’яних чаїв. Її аромат справді нагадує цитрус, але до справжнього бергамота вона має лише смакову схожість. А ще існують груші з назвою «бергамот», які взагалі не мають жодного стосунку до чаю.
Справжню популярність бергамот отримав завдяки чаю Earl Grey. Хоч історій про його появу багато, достеменно відомо одне: аромат бергамота ідеально «подружився» з чорним чаєм і швидко завоював Європу. З часом цей смак став настільки популярним, що перетворився не на бренд, а на окрему чайну категорію.
Сьогодні в більшості чаїв використовують ароматизатори, ідентичні натуральним. Вони безпечні та контролюються так само суворо, як і будь-які інші харчові добавки. А натуральну бергамотову олію додають переважно до дорогих сортів.
Цікаво, що чай з бергамотом не лише п’ють. Його аромат використовують у десертах, випічці, кремах і навіть морозиві — особливо влітку.
