Це були непрості часи, 15 (28 н. ст.) липня 1914 року розпочалася Перша світова війна. Тоді навіть назва цієї війни прижилася на відразу, спочатку її називали Великою війною, або ж – війною народів, а більшовики-комуністи називали війну імперіалістичною. Згодом у загальний вжиток увійшла назва: перша світова.
Уряд царської Росії 19 липня затвердив рішення про введення сухого закону. Наприкінці серпня заборона пролонгована на весь час війни. За самогоноваріння можна було отримати 5 років ув’язнення, або й зазнати на рік обмеження прав. Не обійшлося, звичайно, й без ексцесів та спротиву виконання наказу. Невластива для тогочасного суспільства заборона спочатку викликала бурхливу реакцію деякої частини населення. Наприклад, лише за один день в Радомислі мобілізовані в повіті солдати в пошуках горілки розгромили 13 бакалійних і винних лавок, в основному – на Торговій площі (нині – майдан Соборний). Мобілізовані запили, як то кажуть, «по-чорному», а спеціальні військові установи не змогли у відведений термін навести належний лад в армії. Мобілізовані радомисльські солдати діяли за принципом: «Краще пити дармову горілку, аніж воювати». Міська влада, у зв’язку із введенням військового стану в країні, рішуче боролася з погромами. Жахливий розгардіяш, що виник через вищезгаданий сухий закон, тоді «казенною» мовою називали безпорядками.
Повітовий військовий начальник – полковник Василь Миколайович Богданов, подав оголошення в газеті «Радомыслянинъ» №88, 23 липня 1914 рік: «Головний Начальник в Радомисльському повіті та в місті Радомислі, Радомисльського Повітового Військового Начальника Полковника Богданова. Згідно з наказом Командувача Військами вища влада в місті Радомислі та в повіті із цього дня переходить до мене з підпорядкуванням мені всієї без винятку місцевої влади, відповідно до положення воєнного часу. Прошу всіх пам’ятати, що вступили в силу закони воєнного часу і що будь-які спроби до безпорядків та посягання на мирних жителів і їхнє майно, будуть мною каратися нещадно із застосуванням збройної сили. Всіх жителів закликаю сприяти порядку і прошу негайно вказувати мені та місцевому начальству на зловмисників при першій же спробі з їхнього боку чинити безлад. Нижнім чинам запасу й ополчення нагадую, що всі їхні дії, спрямовані на шкоду порядку і спокою, в теперішній час трактуватимуться як зрада даній присязі, як шкідливі Вітчизні та Армії і корисні ворогам. Підписав Головний Начальник Полковник Богданов. Липня 22 дня 1914 рік». В той час на людей могли подіяти лише жорсткі рішення сильної владної руки, а от гуманність часто сприймалася, як потурання. Незважаючи на безлад, що влаштовували п’яні солдати, місцева влада змогла втримати контроль. Цілком очевидно, що в такій складній ситуації лише жорсткими методами можна встановити порядок та забезпечити спокій громадян.
Широких масштабів набули селянські виступи в Радомисльському повіті проти поміщиків. Про це свідчить рапорт радомисльського судового виконавця від 29 липня 1914 року Київському губернатору (з матеріалів Центрального державного архіву України): «Захоплення поміщицького хліба, вирубка лісу набули відразу ж після мобілізації широкого розповсюдження… Мобілізовані в кожному селі, що входять в район 2-го стану Радомисльського повіту для забезпечення своїх сімей хлібом і дровами виїжджали разом зі своїми сім’ями на поля й у ліси, запасались необхідною кількістю хліба в копах або зерном з молотарок, паливом і будівельним лісом та відвозили додому». Як відомо, поміщики та заможні селяни, котрі уміли й любили працювати на землі (через десятиліття комуністи назвали їх куркулями) в період Столипінської реформи скуповували землі. Одночасно сільські та містечкові шинкарі, що володіли винними лавками та корчмами практично в кожному селі, для селян ставали лихварями. Не маючи можливості сплачувати державні податки, простий люд змушений був звертатися до шинкарів за позикою. То ж горілчані спекулянти мали й на цьому непоганий зиск.
Загалом у другій половині літа по всьому повіті було пограбовано близько 50-ти лавок і винних складів, на яких зберігалися заборонені до продажу, але ще не знищені спиртні напої, внаслідок чого завдано збитків на 70680 рублів. Відбувалися не лише п’яні сутички з владою, внаслідок підбурень анархістами виникали справжні воєнні конфлікти, що нагадували повстання. Наприклад, в волосному селі Вишевичі солдати, що очікували відправлення на фронт, розгромили винокурний завод відставного генерала М.П. Фабриціуса (до війни випускав 40 тис. відер 40о-ї горілки), через що йому було завдано збитків на 25 тис. рублів. Однією з форм виступів селян та мобілізованих було підпалювання поміщицьких господарств. Так, тотального знищення або суттєвої руйнації зазнали особняки Ярошинського, Герасимової в селі Вишевичах. У графа Горчакова в містечку Коростишеві та в довколишніх селах Стрижівці, Козіївці, Войташівці та інших вивезли багато скирд пшениці, 70 сажнів дров, в селі Любовичах розгромили садибу поміщика Глинки. Розгромлена й спалена садиба почесного мирового судді Василя Семеновича Ульського в селі Веприн.
Наслідком п’яного солдатського свавілля в Радомисльському повіті став розгром 25-ти поміщицьких садиб, через що було завдано шкоди на суму 67275 рублів. Радомисльське повітове дворянство просило місцеву владу послати в Радомисльський повіт для наведення ладу війська. Це прохання підтримав начальник Київського жандармського управління Шредер. В листі від 29 липня 1914 року (Державний історичний архів України) командиру жандармського корпусу він писав: «Сучасний момент є найбільш прийнятним для застосування каральних засобів для всього населення Радомисльського повіту». І просив головнокомандувача Південно-Західним фронтом послати в Радомисльський повіт каральний загін. Насильство породжувало насильство.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
