Україна

Раїса Кириченко – берегиня української пісні

14 жовтня 1943 року народилася Раїса Кириченко

Раїса Кириченко. “Працелюбна, життєрадісна, голос від Бога” – так про неї говорять у рідній Корещині Глобинського району, що на Полтавщині. І сьогодні із задоволенням жителі села розкажуть історію її життя, покажуть будинок, де вона жила. На жаль, уже не лишилося в живих тих, хто міг би пригадати її перші дитячі концерти біля батькової вишні, дівочі вечорниці під губну гармошку, яку батько привіз з війни, та сільські виступи у хорі доярок на фермі. А з цього все і почалося!

Молода доярка без музичної освіти, успадкувала від батьків чудовий голос і на одному зі святкових концертів у кузові вантажівки КрАЗу замість сцени, цей спадок просто заворожив Павла Оченаша. Він очолював народний хор Кременчуцького автомобільного заводу “КрАЗ”. Оченаш дав потужний поштовх до розвитку Кириченко, запросив її співати у Дніпро і кардинально вплинув на все її життя.

Подейкують, що Раїса згодилася співати на заводі “КрАЗ” і відмовилася співати в київському хорі імені Верьовки. Сьогодні цей голос упізнаєш з першої ноти. А яке потужне мецо-сопрано! Наче чуєш у вечірньому затінку солов’їні трелі.

Закордонні та радянські ЗМІ часто порівнювали Раїсу Кириченко з Едіт Піаф, Клавдією Шульженко та Людмилою Зикіною. Та вона була незрівнянна, самобутня, яскрава, полтавська перлина, видатна співачка сучасності. Її пісні в прямому сенсі мандрували світом – Кириченко з гастролями об’їздила весь Радянський союз, Європу, США, Канаду – півсвіту. Якось Раїса Опанасівна сказала, що саме на гастролях відчула: “пісня немає кордонів і не важлива мова, важливе виконання, якщо душа співає, тебе зрозуміє кожен”.

Однак життя Раїси Кириченко не було безхмарним і радісним, як думали прихильники. Дитина війни, у голоді в багатодітній родині, цілодобова праця на полі, потім – на фермі дояркою, смерть юного брата і батька. Вона так ніколи й не мала дітей. Часто в неї були сумні очі. Вона писала вірші – про це знали лиш близькі друзі, а їх справжніх було небагато. Раїса Опанасівна дуже обачливо вибирала друзів, та найвірнішим був Микола Кириченко. “Доленосна зустріч, кохання всього життя” – напише вона у спогадах. Та головне – це був і міцний творчий союз. Він був акомпоніатором, разом записали більше 200 пісень. Високий статний баяніст з Полтавської філармонії намагався лишатися у тіні на сцені й в житті, розчинявся у ній, опікував, готував, співав, хворів, лікував, одним словом – любив до останньої хвилини її життя.

Вона ніколи не скиглила, не нарікала на долю. Дякувала Богу за пісні, чоловіка, друзів і за те, що кілька разів дивом лишалася в живих. Зі спогадів – одного разу під час ожеледиці автобус міг заїхати у прірву, а коли поверталися з гастролей у Монголії в літаку відчинився люк. А якось авто з артистами занесло на гірському серпантині, плюс доволі складна операція на нирках. Багато чого було в її житті… та коли вона виходила на сцену дарувати людям свою творчість – біль та сум забувалися. Співала душею! Чуєш її “Вареники”, “Козачка”, “Цвіте, цвіте черемшина”, “По каменю вода тече”, “Ой, галушечки, галушки” і хочеться підспівувати, танцювати, інколи й плакати. А як гарно звучить пісня дуетом з Дмитром Гнатюком “Місяць на небі”.

Обачливо Раїса Кириченко обирала не лише друзів, а й репертуар. Скільки пісень було забраковано, скільки перероблювалося. У неї безліч нагород і премій, медалей, грамот та відзнак.

Цілком заслужено – народна артистка, герой України, кавалер ордену Княгині Ольги та Миколи Чудотворця, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, лавреатка премії імені Дмитра Луценка “Осіннє золото”. Це була особлива людина для України!

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook