Галина Журба. Нарешті! Завдяки видавництву «Апріорі» маємо доступ до одного з найкращих творів нашої видатної землячки-емігрантки Галини Журби – її сенсаційної повісті «Доктор Качіоні». Хоч упродовж останнього десятиліття в окремих місцевих видавництвах крихітними накладами й виходили твори Галини Журби, як ознака повернення цього забороненого раніше імені українській літературі, саме згаданою повістю «Качіоні» письменниця приходить нарешті в усі бібліотеки нашої країни.
«Двох речей на світі неможливо заховати: коли жінка вагітна і коли валиться держава», – знаходимо на сторінці повісті дуже вдалий, дуже їдюче-слушний афоризм. А загалом, повість ця – захоплююче чтиво навіть для найвишуканіших бібліоманів. Є в ній нотки модного тогочасного фрейдизму. Є неповторна стилістика, словникове розмаїття, якого нині рідко здибаєш. Рівень повісті безперечно світовий! Факт виходу у світ «Доктора Качіоні» спонукав дещо додати до нього.
До слова, саме вінничани, краєзнавці і дослідники, доклали чимало зусиль, щоб остаточно встановити істину – Галина Журба (Домбровська) їхня землячка. Народилася вона не на абстрактній Уманщині, як писалося про це раніше в різних джерелах, а на хуторі Олександрія (одній з вотчин польських поміщиків Потоцьких) поблизу містечка Соболівка на Вінниччині.. І сталося це 25 грудня 1888 року.
Відтак, документально встановивши цей факт, земляки закріпили його відкриттям 10 років тому меморіального комплексу Галини Журби на місці спочилого в Бозі хутора «Олександрія», видали коштом обласного бюджету автобіографічну повість Журби «Далекий світ» (до цього доклали зусиль письменники Михайло Вдовцов, Олена Герасименко, Михайло Каменюк, тодішній голова обласної ради Григорій Заболотний, колишня вінничанка, а нині працівник публічної бібліотеки у Нью-Йорку Людмила Шпильова).
Дивовижна доля, гідне подиву творче життя у Галини Журби, котра прожила в еміграції понад 90 років і до останку була неспокійною, сповненою енергії письменницею-патріоткою, совістю, «сеньйоркою нашої літератури» – так писали про неї сучасники.
Її літературний дебют припадає на київський період життя – роки Української революції початку ХХ століття. Сама письменниця була шляхтянкою, в її роду були здебільшого зукраїнізовані шляхтичі-поляки, а виховання мала виключно католицьке. Але змалку спостережливе дівча глибоко прониклося долею українського селянства, залюбилося в українську казку, пісню, звичаї, слово. І виросла палка переконлива патріотка України, яка змінила родове прізвище Домбровська на псевдонім Журба.
В революційному Києві її юності дівчина-шляхтянка переживає непрості перипетії. Дебютує в журналі «Українська хата», співпрацює з цим виданням, зустрічається в кабінеті зі скромним непоказним хлопчиною Павлом Тичиною, заробляючи на кусень хліба, навіть ходить по міських дворах, пропонуючи послуги дроворуба.
Коли уряд УНР був змушений емігрувати, перед Галиною постають два шляхи: податися до Польщі, під прихисток багатого і впливового в країні роду Домбровських, з якого вона походить, не знати злиднів і поневірянь, чи й надалі поєднати свою долю з українством, стати фактично вигнанцем. Вона вибирає другу стежку, зрештою, опиняючись у США, які стануть їй хоч і не турботливою матір’ю, але все ж таки місцем притулку.
Одна за одною виходять в світ її книги – новели, повісті, роман, поезії – які матеріального достатку не приносять, але встановлюють за письменницею непорушний авторитет неперевершеного митця слова і патріота. Її есе «Комплекс рабства» волає до тих, кому засліпила очі радянська пропаганда, хто піддається зросійщенню, поступається національною гордістю за жалюгідні подачки Кремля.
Останні роки Галина Журба прожила в тісній квартирці, схожій на комірчину, подовгу усамітнюючись і відгороджуючись від тих, хто за її уявою нажив комплексу рабства і в еміграції. Її розчарування довколишнім було таким гірким, що вона навіть померлою не хотіла б зазнавати останньої турботи від знайомих і близьких. Тому заповіла по смерті передати своє тіло для досліджень в анатомічному театрі. Однак друзі і шанувальники проігнорували цей пункт заповіту письменниці. І спочиває вона на кладовищі в Бавнд Бруці американського штату Нью-Джерсі поряд з тими, з ким приятелювала, дружила, запекло дискутувала: Маланюком, Лятуринською, Осьмачкою, Стефановичем.
Пам’ятник на могилі виконаний у вигляді її книги-автобіографічної повісті «Далекий світ». Так вирішили увіковічнити пам’ять письменниці її соратники, знаючи ціну цій повісті і значення її для самої письменниці при житті. Цю книгу писала своєю рукою Туга за батьківщиною, незабутнім мальовничим Поділлям. Ностальгія, яку не сховаєш нічим Те, що Галина Журба нині повнокровно повертається на батьківщину усією своєю творчістю – великий духовний здобуток. Повертайся, Журбо!
Джерело: uain.press
