“Повертаються пацієнти та розповідають, що наша медицина подобається їм більше”

На прийомі в педіатра чи сімейного лікаря дітям слід вимірювати пульс на нозі

Із дитинства боялася лікарів. Щоправда, моя тітка була педіатр, тому в разі хвороби лікувалася вдома, в медзакладах бувала зрідка. Але якось мені потрібно було зробити щеплення. Батьки не сказали, куди ми йдемо, й повели в поліклініку. Коли зайшли в кабінет, медсестра витягла шприц. Я злякалася, почала тікати. Медперсонал пішов на хитрість: насипали у воду марганцівку й запропонували випити цей привабливий напій. Коли я потягнулася за склянкою, мені несподівано зробили укол. Запам’яталося, що мене обдурили, це було образливо. Тому у професійній практиці разом із колегами показуємо, що педіатр – це насамперед адвокат дитини, який прагне допомогти, а не налякати.

У підлітковому віці подобався американський серіал Emergency Room. Там лікарі постійно долали виклики, блискавично рятували пацієнтів, і це імпонувало. Вирішила пов’язати життя з медициною. У медичному університеті переконалася, що не помилилася з вибором професії, хоча все видавалося інакшим, ніж у кіно. На першому курсі викладачка кафедри англійської мови запропонувала виступити на науковій конференції з темою про важливість клятви Гіппократа. Отримала багато схвальних відгуків, і після цього захотілося займатися наукою.

Спершу зайнялася дитячою нефрологією, цікавили всі дослідження в цьому напрямку. Але на останньому році навчання зустрілася з лікаркою Ольгою Куриляк. Вона так цікаво розповідала про дитячу кардіологію, горіла цією професією, що я попросилась у неї вчитися. Це складна, але водночас цікава дисципліна. Дитяча кардіологія змінилася. Колись діти з хворобами серця помирали, а тепер можна вчасно діагностувати ваду, прооперувати – і 95 відсотків маленьких пацієнтів житимуть.

Вади серця підступні. Симптоми хвороби або сильно виражені, або їх немає. Деякі діти народжуються із синюшним забарвленням шкіри, й тоді легко діагностувати ваду серця. А є немовлята з важкими вадами серця, які не мають клінічних проявів. Їх виписують із пологового будинку, бо ніби все в порядку. Та коли закриваються фетальні комунікації, то дитині раптово стає погано й тоді час іде на лічені хвилини.

Ситуацію покращує пренатальна діагностика. Ще в період вагітності можна дізнатися про якісь вади малюка. Тому після його народження батьки й лікарі готові одразу діяти, не втрачати дорогоцінного часу. Раніше, коли діагностували критичну ваду серця, то направляли майбутню матір народжувати в Київ. У столиці є кардіохірургічні центри – й дитину одразу можуть прооперувати. Через початок повномасштабної війни змінилася тактика. Нині кардіохірурги є у Львові – й дитині нададуть допомогу на місці.

Дитячі кардіологи найбільше бояться пропустити коарктацію аорти. Це найбільш підступна вада. Вона може бути критична, коли наявне повне звуження основної судини – аорти. Дитина живе завдяки відкритій артеріальній протоці, а коли та закривається, найчастіше це відбувається на сьомий-дев’ятий день після народження, тоді немовля може раптово померти. Або звуження не є критичним, дитина нормально росте й розвивається, а потім випадково на прийомі кардіолога все-таки можна діагностувати ваду. Є випадки, коли діагноз ставлять у віці 5, 7, 15 років і навіть старше.

Основним клінічним симптомом некритичної коарктації аорти є підвищений артеріальний тиск. Тому, за іноземними протоколами, дітям старшим 3 років на прийомі в педіатра завжди міряють артеріальний тиск. Був випадок, коли на уроці вчителька насварила 10-річну дівчинку. У школярки розболілася голова, стало погано. Поміряли тиск, він становив 170 на 90. Звичайно, що це ненормально. Бо в дітей тиск нижче, ніж у дорослих, і мав би бути на рівні приблизно 110 на 65. Через це дівчинку скерували до нас в “Охматдит”. Високий тиск був через звуження основної судини – аорти. За два дні цю дівчинку прооперували. До цього випадку вона росла й розвивалася нормально, іноді боліли голова й ноги. Але для дитини, яка займається спортом і ходить на танці, це не специфічний симптом вади серця. А високий тиск підказав основну проблему.

Ще один показник звуження основної судини – ослаблений пульс на стегнових артеріях. Тому на прийомі в педіатра чи сімейного лікаря дітям слід вимірювати пульс на нозі, а не лише на руці.

Не можна пускати дітей до школи без ехокардіографії, ЕКГ і консультації кардіолога. Наприклад, відкрита артеріальна протока – це ще одна вада серця, яка залежно від розміру ніби не заважає дитині рости. Проте її обов’язково треба закрити, тому що через неї більше крові потрапляє до легень – і рано чи пізно це заважатиме дитині, розвинеться легенева гіпертензія. А тоді єдиним способом лікування буде пересадження органокомплексу серця та легень.

Для дітей із хворобами серця має бути індивідуальний підхід щодо занять спортом. Якщо в когось була легка вада, наприклад, дефект міжпередсердної чи міжшлуночкової перегородки, то дитина після операції цілком здорова. Але, наприклад, у разі гіпоплазії лівих камер серця, коли дитина перенесла три операції, вона не зможе займатися спортом у тому обсязі, як її ровесники.

У кожного з нас у серці є мерседес. Оскільки аортальний клапан складається з трьох стулок і має конфігурацію мерседеса, ми жартуємо, що в кожного з нас є свій мерседес у серці, який стоїть біля ейфелевої вежі, оскільки стовбур легеневої артерії та її гілки в повздовжній проєкції утворюють подібну конфігурацію.

Часто стажувалася за кордоном. Найбільше вражень від лікарні у Філадельфії, Сполучені Штати Америки. Не знаю, з яким п’ятизірковим готелем можна її порівняти – гарна будівля, палати. У США лікарям не можна заходити в ігрові кімнати, бо це зайвий стрес для дитини. У них є спеціалісти з ігор, вони займаються з дітьми в міжпроцедурний час, щоб ті хоч на якийсь час забували про хвороби. Багато уваги приділяють комфорту пацієнта, сервіс – це частина їхньої філософії: пацієнт відчуває, що там про нього дбають.

В Україні зазвичай у відділенні, де одночасно лежать 30–40 дітей, працюють дві-три медсестри. Їм складно, фізично важко впоратися з навантаженням. В Америці за кожним пацієнтом чи двома доглядає одна медсестра. Зрозуміло, що в цьому випадку підхід індивідуальний. Якщо дитина важка чи з хронічним захворюванням, медсестра вивозить її на прогулянку, і це є частиною її роботи. Американська медицина дорога, не кожен може собі все дозволити, але вона, відповідно, і крута. Там усе роблять для пацієнта.

Медсестри у США мають багато повноважень. Постійно проходять навчання, підвищують рівень кваліфікації, в них є певна градація. Медсестра найвищого рівня – майже як лікар. Якщо лікар зайнятий, вона має право оглянути пацієнта, скоригувати дозування препаратів, щось скасувати чи додати.

У Штатах діє багато правил для лікарів і медсестер, зокрема етичних. Велику увагу приділяють конфіденційності інформації про пацієнта. Коли приїхала на стажування, підписувала багато документів про те, що не можна обговорювати пацієнтів у публічних місцях. У ліфтах також висять такі нагадування. Про історію хвороби ніхто не має знати. У нас іще до цього не дійшло, але ми на правильному шляху.

Щодо медичного забезпечення – батьки не мусять думати про ліки. Клініка все узго­джує зі страховою компанією. Лікар не турбується про організаційні чи фінансові моменти. Його єдина робота – думати про лікування пацієнта.

Оплату праці між американськими спеціалістами й українськими не можна порівняти. Але в нас триває медична реформа, й вона певною мірою логічна. Адже раніше держава платила за кожне ліжко, що стояло у відділенні, а зарплата була зрівнялівкою, не залежала від ефективності лікаря. Тепер платять за кожного пролікованого пацієнта, й це стимулює надавати кращі послуги та створювати кращі умови. Тенденція правильна, але ще не в усіх медичних установах усе вдається.

Півтора року тому разом із колегами запланували створити приватний консультативний кабінет із дитячої кардіології. Але знайдене приміщення було завелике лише під кардіологію. Тому вирішили зробити педіатричну клініку, щоб надавати всі необхідні дитині послуги. Тепер у нашій команді п’ять педіатрів, чотири кардіологи, три лікарі ультразвукової діагностики, невролог, ортопед, хірург, алерголог та окуліст. Клініка невелика, але я створила такі умови, де ми всі працюємо в задоволення, не залежимо від держави.

Це звучить іронічно, але лютий був най­успішнішим місяцем у роботі клініки. На той час мали багато записів і думали про розширення. Коли почалася повномасштабна війна, в усіх були паніка, розгубленість. Пацієнти скасували візити, ми тиждень не працювали. Але згодом почали телефонувати батьки дітей і записуватися на прийом. Ми підготували укриття, куди спускаємося під час повітряних тривог. Два місяці з нами працювала лікарка ультразвукової діагностики з Луганська. Але у травні вона виїхала в Німеччину.

Після повномасштабного нападу Росії змінився контингент пацієнтів. Багато наших дітей виїхало за кордон, натомість приїхали люди з Харкова й Київщини. Тепер починають повертатися львівські пацієнти та розповідають, що наша медицина подобається їм більше. Це звучить парадоксально, але насправді в нас без проблем і оперативно можна потрапити до лікаря. Наприклад, наша пацієнтка після операції на серці три місяці не могла потрапити на прийом до дитячого кардіолога за кордоном. Але таки дочекалася, доки повернулася до нас. В Україні лікар зробить усе можливе, щоб прийняти і проконсультувати. За кордоном чомусь так не працює. Переважно там є черга – й пацієнт повинен чекати. На прийом до педіатра доводиться записуватися за тиждень чи два, а до вузького спеціаліста – за два-три місяці. Але як казав колись лікар-кардіолог із Канади, коли я стажувалася в нього: “Андріано, чи ти знаєш значення слова patient? Це означає, що пацієнт має бути терплячий і повинен чекати” (patient – з англійської пацієнт, терплячий. – Країна).

Українські пацієнти незадоволені, якщо доведеться зачекати й пів години. А в Польщі чи Америці нормально почекати 6–10 годин. Був випадок, коли в людини пішла кров із носа і їй довелося 6 годин сидіти у приймальному. Зрозуміло, що кров перестала текти й допомога пацієнтові вже не знадобилася.

Проте за кордоном приємно вражає мультидисциплінарна командна робота медиків. На обході пацієнтів присутні не лише лікарі, а й медсестри, дієтологи, фармацевти. Подобається, що досвідчені лікарі приділяють багато уваги та часу навчанню молодих фахівців. Запам’яталося, як у США до однієї лікарки підійшла молодша за рангом колега й мала купу запитань. Та все відклала й почала їй детально пояснювати. Після цього мені захотілося похвалити лікарку за добре пояснення, але та відповіла, що їхнє завдання випускати найкращих кардіологів в Америці. Коли люди живуть із такою установкою, то лікарня стає сильнішою. Крім того, в закладі, де я стажувалася, щодня о 12:00 проходить лекція з різних тем для молодих лікарів та інтернів. Щоб заохотити, на вході пропонують ланч. Відповідно, слухачі безкоштовно отримують їжу та знання.

Мріяла й у нас запровадити навчання молодих фахівців. Торік на базі клініки організували школу дитячої кардіології. Курси орієнтовані на невелику кількість людей, щоб, крім теорії, люди могли закріпити навички практично. Навчання спрямоване не лише на студентів чи інтернів, але й на сімейних лікарів і педіатрів. Адже дитяча кардіологія відрізняється від дорослої. В університеті на цю дисципліну виділяють недостатньо годин. Проте через карантинні обмеження минулої осені, а також внаслідок початку великої війни цей проєкт довелося призупинити. Тепер плануємо поновити лекції. Для занять хочемо купити ще один кардіограф за кошти, що їх отримала як приз у конкурсі “Створено жінками”.

Лікувальний процес – це важливо, але стіни й добре ставлення також лікують. Це великий симбіоз усіх процесів, для того щоб пацієнт швидше одужав. Для педіатрії особливо актуально, щоб дитина не мала негативних емоцій, пов’язаних із лікарями й білими халатами, сприймала медиків як тих, хто хоче допомогти зростати здоровим. А лікарям не варто боятись опуститися до рівня очей дитини й бути з нею на одній хвилі. Тому ми зробили форми наших медиків не білими, а кольоровими, щоб у маленьких пацієнтів не було страху перед лікарями. В інтер’єрі також використали теплі приємні кольори. Не треба винаходити велосипед, варто поставити себе на місце дитини й подумати, як зробити, щоб їй було комфортно.

Джерело: gazeta.ua