Пропозиція запровадити обов’язкову реєстрацію платниками ПДВ для фізичних осіб-підприємців із річним оборотом понад 1 млн грн подається урядом як вигідна для держави реформа. Однак детальний аналіз показує: за гучними цифрами приховані значно більші втрати для економіки та суспільства.
У погодженій, але не остаточній версії Меморандуму з МВФ передбачено, що така норма дозволить залучити до бюджету близько 40 млрд грн щороку. Для цього, за оцінкою Мінфіну, 660 тисяч ФОПів мають стати платниками ПДВ. Витрати держави — мінімальні: оновлення програмного забезпечення податкової коштуватиме близько 180 млн грн, а адміністративні витрати бізнесу, за підрахунками уряду, — лише 2 млрд грн, – пише Zn.ua
Проте сам підхід до оцінки вигод і витрат є методологічно хибним. ПДВ — це податок на кінцеве споживання, тож фактично йдеться не про «додаткові доходи», а про перекладання фінансового навантаження на громадян через зростання цін. Якщо ж частину податку візьмуть на себе підприємці, то їхні втрати зростуть ще більше.
Крім того, уряд порівнює фіскальний ефект з адміністративними витратами, хоча це різні економічні категорії. Адміністративні витрати — це чисті трансакційні втрати, які безпосередньо зменшують суспільний добробут, тоді як сам по собі перерозподіл коштів між секторами економіки такого ефекту не має.
Особливо суперечливими є розрахунки трудовитрат. Мінфін виходить з припущення, що адміністрування ПДВ потребує 56 людино-годин на рік, тоді як дослідження CASE Україна показує зовсім іншу картину: різниця між ФОПами з ПДВ і без нього становить понад 140 людино-днів на рік. І це — занижена оцінка, адже наразі ПДВ добровільно обирають ті, у кого відносно проста структура операцій.
З урахуванням реальних зарплат бухгалтерів та дефіциту кадрів на ринку праці, сумарні адміністративні витрати можуть сягнути понад 100 млрд грн щороку. Фактично це означає потребу у сотнях тисяч додаткових бухгалтерів, яких в Україні просто немає.
Окремий ризик — зменшення конкуренції, особливо в роздрібній торгівлі та сфері послуг. Для мікробізнесу з оборотом близько 1 млн грн додаткові витрати на облік можуть стати критичними. Як наслідок — закриття бізнесів, перехід у тінь або посилення позицій великих мереж.
У підсумку альтернатива «залишити все, як є» виглядає економічно більш виправданою. Іншим варіантом могло б стати підвищення порогу для обов’язкової реєстрації платником ПДВ щонайменше до рівня другої групи спрощеної системи — близько 7 млн грн, що відповідало б і європейській практиці, і українським реаліям.
