Україна

Олексій Дівєєв-Церковний: Коли Руся приїжджала на Бессарабку, їй навіть не треба було брати гаманець

Сьогодні 9 днів, як не стало Руслани Писанки, вона пішла з життя 19 липня.

«У Русі був рак, на жаль, агресивна форма і трохи запущений, але так, як боролася вона, я не зміг би навіть на половину. На жаль, імунітет не витримав», – розповів її чоловік Ігор Ісаков.

За його словами, прощання з актрисою та телеведучою відбудеться наступного тижня у Кайзерлаутерні (Німеччина). Згодом ми зможемо попрощатися з нею в Україні.

Цього дня ми згадуємо нашу любу Русю з її другом Олексієм Дівєєвим-Церковним – це вони у 90-ті зробили переворот у «Погоді».

Перше моє знайомство з Русланою Писанкою було вдома у Чернігові.

– Олексію, як ви познайомилися з Русланою? Це було за часів вашої «Погоди» чи раніше?

– Перше моє знайомство з Русланою Писанкою було вдома у Чернігові, коли я ввімкнув телевізор і побачив Русю ведучою «Погоди». Я ще навчався в університеті, в гуртожитку не було телевізора, тож побачив її лише вдома на канікулах.

Звичайно, як і всі тодішні чоловіки, я був вражений. Це було в дивовижу – коли в ефірі така молода, фігуриста дама. Якщо ви пам’ятаєте, на перших ефірах її волосся було зібрано в два пучки з обох боків – а-ля Гаєчка з популярного на той час мультфільму «Чіп і Дейл поспішають на допомогу». І ось вона з цією зачіскою а-ля Гаєчки, з дуже гарними пишними формами, розповідала країні про погоду.

Тоді програму для «Інтера» робила продакшн-компанія «Вікна» Миколи Канішевського. І оскільки на той час «Інтер» був головною кнопкою країни, Русю знала вся країна. І я про себе подумав: «От колись би познайомитися з цією жінкою»!

– І як вам це вдалося?

– Закінчуючи факультет кібернетики, я все ж таки вирішив зав’язати з точною наукою, і щоб зачепитися в Києві, вирішив піти ведучим новин. Обдзвонив кілька телеканалів і отримав запрошення на проби до новинної служби «Інтера». Подивившись на мене, Ганна Безлюдна, яка тоді очолювала інформаційну службу каналу, сказала: «Олексію, ви добре тримаєтесь у кадрі, але для новин ви дуже відкриті. У нас для вас є інша пропозиція. Чи не хочете робити рубрику «Світської хроніки»? У нас запускається ранковий проєкт «Утречко». Вести його будуть Руслана Писанка та Андрій Цаплієнко». Коли я почув «Руслана Писанка» – я був готовий на все.

Але «Утречко» на «Інтері» не прижилося – проєкт виходив з вересня по листопад 1998 року. Довго не складалося у «Інтера» із ранковими програмами.

Місяць-півтора після я робив культурні сюжети для новин. А потім якось заходжу до Русі, а вона щось друкує на комп’ютері. Запитую: «Русь, чим займаєшся»? «Пишу концепцію нової «Погоди», «Інтер» запускатиме власну», – відповідає вона. Руся сиділа та розробляла проект нової програми.

«Знайшла б десь місце і для мене», – кажу їй. На що вона мені видає: «Не повіриш, якраз про це й пишу: пропоную другим ведучим на «Погоду» взяти Олексія Дівєєва-Церковного. Я просто не хотіла тобі поки що говорити, ну раз сам спитав…» Виявляється, Руся у своїй голові виношувала план затягнути мене до себе на «Погоду».

 

Олексій та Руслана зробили «Погоду» такою, за якою стежила вся країна. А ще всім, звичайно ж, було цікаво, в якому образі вийде в ефір Писанка. Фото: Особистий архів Олексія Дівєєва-ЦерковногоОлексій та Руслана зробили «Погоду» такою, за якою стежила вся країна. А ще всім, звичайно ж, було цікаво, в якому образі вийде в ефір Писанка

Мама завжди говорила: «Ой, зараз подивлюсь, у чому Руся сьогодні з’явиться»

– Складна це була справа?

– Що таке програма «Погода» і як це – робити її самому, я дізнався вже пізніше, коли Руся поїхала на НТВ. У ті ж часи у нас не було ще смартфонів, і прогноз погоди дізнавалися або з екрану телевізора, або з газет. На «Інтері» погоду показували 5 разів на день після кожного випуску новин. Тому щодня ти мав бути на роботі та записувати нову програму.

Раніше, коли, наприклад, Русі треба було зніматися в кіно чи кудись поїхати, вона запрошувала замість себе голову Гідрометцентру Миколу Кульбіду, і він замість неї іноді виходив в ефір. Тепер Руся запропонувала керівництву молоде дарування – Льошу Дівєєва-Церковного, якого вона практично виховала на телебаченні, керівництво схвалило, і ми почали готуватися. З новою «Погодою» із нової віртуальної студії ми вийшли в ефір 1 квітня 1999 року.

Перші два тижні ефір вела Руся, а мій дебют в ефірі відбувся 12 квітня. З того часу ми міняли одне одного. Ми не мали чіткого графіка, все було буквально так: «Що ти завтра робиш? Проведи «Погоду»! Домовлялися між собою, у кого який графік, і підстраховували одне одного в будь-який момент.

І якщо на початку Русі приписували роман ледве не з Леонідом Кравчуком, то коли з’явився я, виявилося, у народу з’явилася нова щаслива закохана пара. Ми з Русею стали солодкою парочкою, яку в ті часи любили та обожнювали всі. Ми ж були свої, домашні.

– Так, її вважали людиною з народу.

– Руся була унікальна. Це той тип популярності, коли ти не просто відома і впізнавана людина, а ти – дівчинка із сусіднього двору.

І коли Руся приїжджала на Бессарабку, їй не треба було брати гаманець. Люди дивилися на Руслану Писанку, яка щодня розповідає їм про погоду, і вважали її своєю. І всі їй – капусточку, бурячок, кабачки, ковбаску… Коли на Бессарабці тобі все дарують і всім пригощають – це показник справжньої народної любові.

Або коли даішники бачили, що вони зупинили Руслану Писанку, – жодного штрафу. Не тому, що вона правильно їздила, а тому, що впізнавали, любили, поважали і говорили: «Руслано Ігорівно, ну як же так! Бажаємо щасливої дороги. Не порушуйте!».

Мама, пам’ятаю, завжди говорила: «Ой, зараз подивлюся, в чому ж Руся сьогодні з’явиться, цікаво, а що вона одягне». Усім було цікаво, як одягається жінка з такими пишними формами, яких у нас в Україні дуже багато, і ми цим дуже пишаємось. Усі хотіли бути такими, як Руслана Писанка.

Згодом Руся отримала запрошення вести на НТВ «Страну советов». Але росіянам не потрібна була розумна українка. Їм треба образ хохлушки, такої собі Вєрки Сердючки, їм потрібна була Руслана Писанка, яку малювали хохотушечкою, простушечкою. І ось вона – розумна, освічена, інтелігентна – у Росії не зайшла. Це показник, як вони до нас ставилися. Не сталося там всенародної любові, яка була в неї в Україні.

Вона пропрацювала там півтора-два роки, повернулася додому. Був період, коли вона не виходила ні з ким на зв’язок – вона не могла зрозуміти, чому так сталося. Раптом стала незатребувана, без роботи, без запрошень. Ніхто взагалі не розумів, де вона. Були в неї такі моменти, коли вона закривалася від усіх і намагалася сама боротися з усім, що на неї навалилося. Як і зараз із хворобою, нікому нічого не говорила.

Потім потихеньку її почали витягувати в театральні постановки, вона зажила новим життям в антрепризах, їздила країною, її любили. Хоча, звісно, це вже не та масовість, яку дає телебачення. А через багато років Руся отримала нове дихання, коли канал 1+1 запросив її вести свої денні ефіри.

 

Писанка та Дівєєв-Церковний вели не лише «Погоду», а й були окрасою будь-якого заходу. Фото: Особистий архів Олексія Дівєєва-ЦерковногоПисанка та Дівєєв-Церковний вели не лише «Погоду», а й були окрасою будь-якого заходу

Чекатимемо фільм Наталії Ворожбит, щоб знову побачити нашу Русю на екрані

– Ви особисто давно бачилися?

– Бачились у 2019 році на одній з її вистав «Потяг «Одеса-мама». Я дуже любив до неї не в Києві ходити, а їздити до Чернігова. У мене там залишалася мама, вони з Русею дуже дружили. Писанка завжди дзвонила і казала: «Льошо, ми за два дні зі спектаклем у Чернігові». Їхав разом із ними та водив маму до неї на спектакль.

Я завжди був дуже вдячний Русі, що вона не забувала про мою маму – вона 2019-го теж померла від раку.

Коли Руся зламала ногу на початку лютого, я був за кордоном у відрядженні, написав їй повідомлення. Вона відповіла, що важко, звичайно, буде з поламаною ногою, але нічого – житимемо. Коли почалася війна, почав обдзвонювати своїх, і Руся теж відповіла: живі, тримаємось! Не вдаючись до подробиць.

Вона була мені подругою. Багато в чому учителем, але учителем, який став другом. Пам’ятаю, як затіяв свою першу програму про кіно. Поїхав у Канни на фестиваль у 2002 році, зняв, а за тиждень мені треба було вже змонтувати двохсерійний фільм про Канський кінофестиваль. Не встигаю, тут заходить Руся в монтажну, бачить, що в нас трошки ступор, я і тексти пишу, і монтую, сідає за монтажний пульт і починає монтувати разом зі мною.

Вона настільки була чуйною, доброю людиною, що могла зі мною просидіти всю ніч у монтажній, щоб допомогти мені зробити проєкт.

І ось Русі не стало. Але як виявилось, вона з режисером та сценаристом Наталією Ворожбит приховували, що останнім часом робили нове кіно. Це так прекрасно, що Ворожбит оцінила справжню Русю, що розглянула в ній те саме, за що ми любили всі Руслану. Тому чекатимемо цей фільм, щоб знову побачити нашу Русю на екрані та запам’ятати її такою назавжди.

 

Олексій каже, що завжди любив ходити до Русі на спектаклі у рідному Чернігові з мамою. Разом із Русланою, Олегом Філімоновим, Віктором Андрієнком та Яковом Гоппом після вистави. Фото: Особистий архів Олексія Дівєєва-ЦерковногоОлексій каже, що завжди любив ходити до Русі на спектаклі у рідному Чернігові з мамою. Разом із Русланою, Олегом Філімоновим, Віктором Андрієнком та Яковом Гоппом після вистави

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Залишити коментар Facebook