Суботня інформація

Олег Ольжич помер від катувань

“Ми йшли за саньми й говорили про все, що тільки можна було подумати, оминаючи, правда, поточну політику. Вдосвіта, ще темно, були вже на станції Ворохта, узяли квитка до Львова. Був тут і Ольжич, але якось засекречено, мав увесь час насунуту на ніс кепку, тримався в стороні, не виявляв ніякого бажання бути з нами знайомим. Ані в голову мені не стукнуло, ані вві сні, що то була не прогулянка, а гра зі смертю для декого”, — ділилася у “Спогадах” письменниця Докія Гуменна про зустріч із друзями в селі Жаб’є, нині райцентр Верховина Івано-Франківської області, 1943 року.

Олег Ольжич народився 21 липня 1907-го в Житомирі. Згодом сім’я перебралася до Пущі-Водиці під Києвом. Навчався у трудовій школі. 1919 року батько Олександр Олесь поїхав працювати аташе при консульстві Української Народної Республіки в Будапешті. Син і дружина залишилися в Пущі-Водиці. Після встановлення радянської влади їм заборонили виїжджати за кордон. Дозвіл дали наприкінці 1922-го. Олег Ольжич закінчив філософський факультет Карлового університету в Празі. Під час навчання відвідував лекції в Українському вільному університеті та Українському високому педагогічному інституті. 1930-го захистив дисертацію на звання доктора філософії на тему ”Неолітична мальована кераміка Галичини”

Олег Кандиба працював тоді асистентом кафедри археології Українського вільного університету в Мюнхені. Багато подорожував Німеччиною та Австрією, де збирав матеріали для дослідження про кераміку кам’яного віку. Як і його батько Олександр Олесь, писав вірші. Публікував під псевдонімом Ольжич.

Наприкінці 1920-х вступив до Організації українських націоналістів. 1937 року очолив культурно-освітню референтуру проводу ОУН. Після проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1938-го брав активну участь у розбудові цього державного утворення. На початку радянсько-німецької війни 1941 року переїхав до Києва і почав діяти у підпіллі ОУН.

“У вересні 1941 року пронеслася Києвом вістка, що приїздить Олександр Кандиба-Олесь, — писала в нарисі “Ольжич у Києві” підпільниця Олена Дніпрова. — Від 1933 року в Радянському Союзі твори Олеся були заборонені як буржуазно-націоналістичні. Тому схвилювала Київ вістка про приїзд Олеся. Проте незабаром виявилося, що приїхав не Олесь, а його син Олег Кандиба-Ольжич”.

Археолог входить в Українську національну раду, відповідає за розвиток культури. Підтримує створення Спілки письменників, яку очолює поетеса Олена Теліга. Запускають журнал “Літаври”. Члени ОУН ведуть діяльність практично по всій території України.

Активність українців не подобається окупаційні владі. УНРаду забороняють. Арештовують редактора “Українського слова” Івана Рогача і майже всіх його колег. Репресують українських активістів і в інших містах.

“Друзі почали шукати для Ольжича конспіративної квартири, — згадувала Дніпрова. — Я радо погодилася дати для цього своє мешкання. В темний грудневий вечір Ольжич тихо застукав у двері. Тут його вже чекали друзі, що відбули нараду в організаційних справах. Після наради Ольжич повечеряв картоплею й чаєм із сахариною”.

Олег Ольжич наказує покинути Київ Олені Телізі та її чоловікові Михайлу.

— Є вищі речі від наказу! Тут мусить бути хтось, хто свідомо дивиться смерті в очі й не відступає, — не погоджується їхати зі столиці поетеса.

Вранці її арештовують німці. 21 лютого 1942 ро­­­­­ку разом із 620 українськими націоналістами, яких звезли з усієї України, Телігу розстрілюють у Бабиному Яру.

Олег Ольжич покидає Київ та переїздить до Львова у березні 1942-го. Звідти прямує до Берліна, де під домашнім арештом тримають голову проводу ОУН Андрія Мельника. Ольжич стає заступником провідника, отримує інструкції щодо подальшої діяльності. У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обирає Олега Ольжича головою Проводу українських націоналістів на українських землях.

Гестапо шукає його, тому постійно переховується. У Львові розробляє план переведення всіх ­оунівців у підпілля. Коли німці відступають з території України, готуються до боротьби з більшовиками. У квітні 1944-го формують Всеукраїнську національну раду. Активно шукають союзників серед бандерівського крила ОУН. Олег Ольжич веде переговори з командиром Української повстанської армії Романом Шухевичем.

У травні 1944-го німці затримують заступника проводу ОУН у Львові. Доправляють до Берліна, а звіти в концтабір Заксенхаузен. Селять у “целленбау” — барак особливого призначення, де перебувають переважно політв’язні з різних країн. Серед них інші лідери ОУН — Андрій Мельник та Степан Бандера.

Олега Ольжича катують. 10 червня 1944-го він помирає. Про обставини смерті згадував польський капітан Єжи Кунцевич. Його спогади записав інший ув’язнений — Тома Лапичак. Ольжича постійно брали на допити, які тяглися по кілька діб. До камери приводили тільки на ніч або на обід.

“То була келія, в якій сиділи спеціального рода в’язні, стало закуті, — писав Лапичак. — Після обіду, десь коло першої, чули знову хід кількох людей, скрегіт засуви Ольжичевої келії і вхід людей до неї. За хвилину на коридорі постало коротке шамотання, що нагадувало, неначе б когось виносили. Було враження, що Ольжича з келії забрали на ношах. Вечором довідались, що він помер”.

Коли порівняти поетичну спадщину Олега Ольжича, в якій так живо віддзеркалюються духовий світ української людини, з його численними археологічними працями, то тут очевидним стає взаємозв’язок його поетичного слова з його візіями як нащадка козацького старшинського роду. Наука і мистецтво, хоча йдуть окремими шляхами, то все ж, буває, як у випадку Ольжича, їх єднають основні спільні елементи — бажання відкрити невідоме та осмислене будування творчої синтези і тим наблизитися до правди

Ярослав Пастернак (1892–1969), археолог

2 збірки віршів ­Олега Ольжича вийшли за його життя — “Рінь” 1935-го та “Вежі” 1940 року. Улас Самчук вважав: “У своїй поезії Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам’яним”. Через два роки після смерті поета видали збірку його віршів “Підзамче”. Також його творчий спадок перевидавали у книжках “Поезії” 1956-го та “Величність” 1969 року

Жив у шлюбі 10 місяців

“Мені дуже тяжко говорити про Ольжича. У той час, коли я почала його ближче пізнавати, я не в силі була охопити його велич. Колись, то вже після нашого шлюбу, він пояснив мені, що віддав усе для організації: науку, творчість, своїх батьків, своє особисте життя. І коли він приходив на короткий час до нашого спільного мешкання, йому дуже потрібно було затишку, іншого світу”, — згадувала Катерина Білецька-Кандиба, дружина Олега Ольжича.

Студентом Олег Кандиба часто заходив у справах до помешкання професора-філолога Леоніда Білецького в Празі. Там вперше побачив 5-річну дівчинку, яку домашні чомусь кликали Калинкою. Дівчина також його запам’ятала як високого парубка з променистими сіро-зеленими очима, з яким вона радо бавилася.

Наступний раз зустрічаються у березні 1942-го в одній із празьких кав’ярень. Ольжич очолює референтуру ОУН, а Білецька — серед членів організації. Закохуються.

Коли Олег їде в Київ, Катерина залишається у Празі, вони листуються. Дізнавшись про приїзд коханого у Львів, вирушає до нього. Наприкінці червня 1942-го зустрічаються. Катерина вражена, наскільки чоловік виснажений постійними переховуваннями від гестапо. Вона теж змушена ховатися з ним у друзів. Фото оунівця висять по містах і селах, за його голову обіцяють велику нагороду.

2 червня 1943-го Олег та Катерина беруть таємний шлюб у православній церкві в селі Верхня Яблунька, нині Самбірський район на Львівщині. Коли священник чує прізвище молодого, просить: “Давай домовимося, що ти мені цього не казав”.

Через 10 місяців Олега Ольжича арештовують. Катерина на сьомому місяці вагітності. 31 липня 1944-го народжує сина Олега. При реєстрації записує під прізвищем Білецький. Рятуючись від радянської влади, жінка із сином їде до Праги. Пізніше — до Німеччини, де живе у таборах переміщених осіб. 1949-го емігрує до Канади.

Автор: Вікторія ВІТРЯК

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Залишити коментар Facebook