У сучасному світі, де все відбувається на швидкості, ми часто відкладаємо найважливіше — теплі слова для рідних. Особливо для тих, хто чекає їх найбільше. Матері завжди сподіваються на звісточку від дітей, але не завжди отримують її вчасно.
Зворушливий вірш Василя Головецького з Житомирщини нагадує про те, як важливо встигнути сказати найголовніше. Він пронизаний щемким болем втрати, який відгукнеться в серці кожного, хто хоча б раз у житті відкладав лист, дзвінок чи просте «Як ти, мамо?» на потім.
МОЇ ЛИСТИ
Як вас багато все-таки! Ой нене!
Мої гріхи, мої малі хрести
Зібралися докірливо круг мене –
До мами не написані листи.
Ти ж так чекала звісточок від сина!
Душа боліла: як же там йому?!
…Писав би зараз їй листи щоднини,
Та вже нема кому…
Нема кому…
