Популярна українська співачка, народна артистка України Ірина Шинкарук в інтерв’ю для газети “Субота” розповіла про своє життя під час карантину, родину та про організовані фестивалі у Житомирі, а також поділилася секретом, який допомагає їй наповнювати себе енергією.
– Карантин триває вже восьмий місяць, як Вам живеться в його умовах?
– Чесно кажучи, складно. Такі дисципліни як постановка голосу або сценічний спів, які я зараз викладаю в університеті, дуже складно викладати дистанційно, бо в Zoom немає того контакту, який є у реальному житті. Мені здається, що всі вже втомилися від цих карантинів. Але зараз я дуже переживаю, тому що в мене мама та брат з температурою. Вчора приїжджала бригада додому й брала аналіз на COVID, тому що у мами температура 39. Це мене дуже лякає.
– У Вас зараз є концерти чи творчі вечори?
– Ну які ж концерти під час карантину? Хоча ми встигли 14 жовтня провести відкритий фестиваль студентської творчості «Листопад-Fest». Як правило, це фестиваль до міжнародного дня студентів, але десь я підсвідомо розуміла, що навряд чи ми до листопада довчимось у звичному режимі. Тому ми вирішили так обіграти цю історію, що «Листопад–Fest» перетворюється на «Октобер-Fest», але без пива. Провели його наживо за участі студентів з шести ВУЗів Житомира, але без глядача. У вересні, коли трохи послабилися умови карантину, у мене був сольний камерний концерт.
Мене запросили в журі Міжнародного фестивалю дитячо-юнацької творчості «Світ у твоїх долонях». Він мав проходити протягом чотирьох днів у Києві, зараз його скоротили до одного дня, так само дуже хочуть провести захід наживо, без глядача, але щоб конкурсанти мали можливість вийти на сцену й були у рівних умовах.
Я на початку року вже мала досвід проведення студентського онлайн-конкурсу. Розумію, що є талановиті діти, талановита молодь, які не мають технічних засобів для того, щоб себе презентувати у відео-матеріалі. Вони залишаються у програші. Ті, хто може гарно відзняти і змонтувати матеріал, виходять на перший план, але це вже інші категорії, розумієте? Коли конкурсанти виходять на сцену – вони у рівних умовах.
Влітку у режимі прямого ефіру, але без глядача, ми також провели і Міжнародний фестиваль мистецтв «Пісенний Спас».
– В одному з інтерв’ю Ви казали: «Якщо ви завершили фестиваль й відпочили три дні, то ви вже запізнились на три дні». Як зараз триває підготовка до фестивалю «Пісенний спас» у 2021 році?
– Зараз ми думаємо про те, яким чином будемо працювати у наступному році, які можуть бути формати. Зараз ще йде робота над помилками, монтаж та завантаження матеріалів на Youtube-канал. Ще є такий момент: ми не знаємо, як довго триватиме пандемія. Ми багато спілкуємось з міжнародними партнерами у форматі Zoom-конференцій, думаємо над тим, яким чином може бути організована міжнародна присутність на фестивалі. Міжнародне журі оцінювало конкурсантів онлайн, дивлячись прямий ефір. Ще цього року на «Пісенному спасі» в нас були гості з різних країн світу й ми робили досить цікавий флешмоб, коли іноземці читали вірші Володимира Шинкарука. Дуже б хотілось, щоб можна було залучити ще й конкурсантів з різних країн світу.
– Які дисципліни Ви викладаєте у Житомирському державному університеті ім. І. Франка?
– Я викладаю постановку голосу, вокал, викладаю сценічний спів, майстерність ведучого та конферансу, роботу з мікрофоном й режисуру мистецьких заходів.
– Нещодавно Ви казали, що перебралися жити за місто. Ви зараз багато часу проводите вдома з родиною?
– Зараз я вдома, але переді мною комп’ютер. Бо ми проходимо акредитацію нової спеціальності «Сценічне мистецтво», тож окрім дистанційного проведення пар, я ще працюю над створенням навчальних та робочих програм і силлабусів. Це своєрідне акторське відділення. І мені приємно, що нещодавно до складу кафедри додалися викладачі, які мають величезний практичний досвід режисерської та акторської роботи, роботи в кіно, на телебаченні – це заслужені артисти України Петро Авраменко, Лілія та Володимир Берелети. На посаду завідувача кафедри запросили чудового фахівця своєї справи, кандидата мистецтвознавства з Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Людмилу Обух. Тому ніби і вдома, але роботи вистачає.
– Як Вам вдається поєднувати кар’єру з родиною, з викладацькою діяльністю, з організацією фестивалів?
– Знаєте, я сама собі задаю це питання! Наймолодша донька постійно прибігає й дивиться, хто там в цьому «зумі», або сидить десь поруч й гарнесенько слухає, як співають студенти, що мама їм розказує і показує… Хлопці трошки старші й вже розуміють… А на початку весняного карантину після моїх дистанційних пар, які і сьогодні чують напевно усі сусіди, прибігали із запитаннями про опору, вокальні регістри, про фальцет і субтон. Було мільйон запитань і, звичайно, демонстрація власних умінь. Звичайно, дуже допомагає чоловік, бабуся підстраховує з дітьми. Але, чесно кажучи, бувають моменти, коли відчуваю, що енергетичний ресурс на зламі. І тоді дуже допомагає ліс, який поруч! Все треба кидати й бігти хоча б на кілька хвилин у ліс, походити, може зібрати якихось десять краснюків й отримати енергетичний заряд. Але ще важливо, щоб твої близькі та рідні були поруч у цей момент. А як Катруся обійме, то одразу відчуваю, що вже відновилася!
