Серед мокрого листя він і справді нагадує рум’яну булочку, яку щойно витягнули з печі. Товстий рудувато-коричневий капелюшок, міцна ніжка, світлі пластинки — гриб виглядає настільки апетитно, що його легко помітити навіть під шаром лісової підстилки.
У різних місцевостях гриб знають як молочай, підмолочник, молочайку або підгорішник. Прийнята наукова назва виду — Lactifluus volemus, а в українських довідниках також уживають назву хрящ-молочник червоно-коричневий.
Народну назву «підгорішник» часто пов’язують із ліщиною, під кущами якої його знаходять грибники. Однак гриб не прив’язаний винятково до лісового горіха. Він утворює зв’язок із корінням різних дерев і трапляється у листяних, мішаних, а іноді й хвойних лісах.
Як виглядає підгорішник і звідки береться «молоко»
У молодого гриба капелюшок опуклий, із трохи загорнутим краєм. З віком він вирівнюється, а посередині може з’явитися неглибоке вдавлення. Поверхня суха, гладка або наче оксамитова, забарвлення — від абрикосового й помаранчево-рудого до червоно-коричневого.
Під капелюшком розташовані часті світло-кремові або жовтуваті пластинки. Якщо їх пошкодити, гриб виділяє багато густого білого соку. На повітрі він поступово буріє та залишає коричневі плями на пластинках, м’якоті й пальцях.
Саме ця рясна біла рідина є однією з найпомітніших ознак молочаю. Вона не має тієї різкої пекучості, яка характерна для багатьох інших молочників. Проте куштувати сік невідомого гриба в лісі не можна: «солодке молочко» не є безпечним домашнім тестом на їстівність.
Ще одна несподівана ознака — запах. У свіжого дорослого підгорішника він може нагадувати оселедець, морепродукти або варених раків. Після зривання чи підсушування аромат нерідко стає сильнішим. Для цього виду така особливість вважається типовою, хоча сама по собі також не підтверджує правильність визначення.
Ніжка зазвичай міцна, приблизно такого самого кольору, як капелюшок, або трохи світліша. М’якоть щільна й білувата, але після пошкодження може поступово набувати коричневого відтінку.
Де його можна знайти на Житомирщині
Підгорішник з’являється влітку та восени, особливо після періоду теплих дощів. Росте поодинці або невеликими групами на ґрунті, а не на пнях чи повалених деревах.
На Житомирщині шукати його варто насамперед у таких місцях:
- у дубових та дубово-соснових лісах;
- у мішаних лісах із березою, дубом та іншими листяними деревами;
- на затінених узліссях із ліщиною;
- серед опалого листя на помірно вологому ґрунті;
- у старіших лісових масивах після кількох теплих дощових днів.
Природні умови Полісся підходять цьому виду, тому його поява у лісах Житомирської області цілком можлива. Але назвати конкретну гарантовану «точку» не можна: плодоношення грибів залежить від опадів, температури, стану ґрунту та дерев, з якими пов’язана грибниця.
Популярні серед грибників ліси поблизу Радомишля, Хорошева, Малина та інших поліських громад мають чимало придатних біотопів. Це не означає, що підгорішник обов’язково росте в кожному з них. Наприклад, раніше «Субота Онлайн» показувала справжній наплив грибників у лісі між Поташнею та Радомишлем, однак конкретний видовий склад у різні роки змінюється.
Для півночі Житомирщини має значення і радіаційна безпека. Дикорослі гриби здатні накопичувати радіонукліди, тому їх не варто збирати на територіях із чинними обмеженнями, поблизу зони відчуження та в місцях, щодо безпечності яких є сумніви.
Чи можна їсти гриб-молочай
У багатьох європейських і міжнародних мікологічних довідниках Lactifluus volemus відносять до їстівних грибів. Водночас у частині української спеціалізованої літератури його позначають як умовно їстівний. Тому найобережніший підхід — уживати лише точно визначені молоді гриби після повноцінної термічної обробки.
Сирим підгорішник не їдять. Не слід також брати старі, розмоклі, пошкоджені або сильно червиві екземпляри. Збирати гриби біля жвавих доріг, промислових об’єктів, сміттєзвалищ і на забруднених територіях небезпечно.
Гриб має щільну, дещо зернисту м’якоть. Його готують із цибулею, додають до тушкованих страв, соусів або грибних сумішей. Під час приготування характерний рибний запах слабшає або зникає.
Проте головна складність полягає не у рецепті, а в правильному визначенні. Підгорішник належить до великої групи молочників, серед яких є їстівні, умовно їстівні та непридатні до вживання види. Колір капелюшка змінюється залежно від віку, вологості та місця росту, а білий сік виділяють не лише безпечні гриби.
Не можна визначати гриб за одним фото, народною назвою або лише за наявністю «молока». Потрібно одночасно оцінювати форму капелюшка, пластинки, ніжку, зміну кольору після пошкодження, запах, місце росту та інші ознаки. Якщо залишається хоча б найменший сумнів, гриб має залишитися в лісі.
Таке саме правило діє і для інших незвичних грибів Житомирщини: яскрава реакція м’якоті, приємний запах або впізнавана форма не можуть замінити повної ідентифікації.
Якщо після вживання лісових грибів з’явилися нудота, блювання, біль у животі, діарея, слабкість, запаморочення або порушення свідомості, потрібно негайно викликати швидку допомогу. Залишки страви та необроблених грибів бажано зберегти — вони можуть допомогти лікарям установити причину отруєння.
Незвичайна природа, корисні поради та новини нашого краю — поруч із вами.
Читайте більше у Telegram-каналі та на сторінці у Facebook видання Субота Онлайн.
