Залишитися живими… Ця війна вже принесла і приносить нині багато втрат – чи зосталися в Україні цвинтарі, де не майорять синьо-жовті стяги?.. Втрачає й бердичівська громада. Ось знову чорне сповіщення: на Донеччині геройськи загинув 40-річний Василь Дмитрук.
Уродженець Бердичева. Навчався спочатку у 14-й школі, потім – у 10-й. Вирішив пов’язати своє життя з залізницею, тож спершу закінчив училище у Козятині, після цього – технікум у Києві. Довгий час працював на бердичівській залізниці. Згодом переїхав до Стрия: там влаштувався на роботу електриком.
Почалася велика війна… За станом здоров’я, розповідають рідні, Василь міг не йти воювати. Міг не йти, але пішов. Сам. Добровольцем. Запитав: «Хто, як не я?» і вирушив проситися до легендарної 3-ї штурмової.
У бригаді ніс службу на посаді командира машини механізованого батальйону. Служив Василь гідно, відповідаючи статусу славетної частини – від початку і до останнього дня свого земного життя. 21 лютого солдат Василь Дмитрук геройськи загинув в одному з боїв, що точилися у Донецькій області. Військовій присязі та своєму військовому й людському обов’язку не зрадив.
Вічна Пам’ять та Шана тобі, Герою! Честь!
