В Гарнізонному будинку офіцерів сьогодні зібрались друзі, однокласники, знайомі, сусіди та сім’я рідного брата загиблого воїна.
Так склалась доля, що брат та його родина залишились найріднішими і фактично єдиними рідними родичами Геннадія. Його батьки давно померли, а його виховувала бабуся. Вона опікувалась маленьким Геною, а потім він, в свою чергу, опікувався старенькою бабусею аж до її смерті. Можливо, тому і не зміг створити своєї сім’ї, тож найкращі слова спогадів про загиблого воїна говорили його друзі та сусіди.
Жив Геннадій Трохимчук по вулиці Богунській, тож, зрозуміло, вчився в найближчій десятій школі, та й продовжив навчання теж у близькому ПТУ №4. Під час роботи на заводі «Прогрес» вступив на навчання до Міжрегіональної академії управління персоналом. Потім була робота на обшивках, в компанії «Три ведмеді», підробітки та допомога своїм друзям і знайомим, від якої ніколи не відмовлявся.
Траурний мітинг в Будинку офіцерів розпочався з виступу хору християнської общини церкви «Різдва Хистового», членом якої Геннадій став незадовго до війни. Після мобілізації у грудні 2022 року він часто телефонував одновірцям, багато спілкувався і будував плани на відпустку, яка мала ось-ось відбутись. В першу чергу, він хотів прийти на служіння і чекав цього моменту з нетерпінням.
Але, на жаль, здійснитись цьому не довелось. 19 жовтня старший навідник гаубиці артилерійського дивізіону 117 окремої механізованої бригади Геннадій Трохимчук загинув від артилерійського обстрілу противника.
Пастор церкви Петро Стахов, як і міський голова Сергій Орлюк та військовий капелан Іван Цихуляк, проголосили натхнені промови, які змусили пустити сльозу не одного з присутніх на траурній церемонії.
Лише якихось півтора-два тижні не було таких церемоній в Будинку офіцерів, і лише один випуск газети після повномасштабного вторгнення вийшов без репортажів про загиблих воїнів, а сьогодні знову на Червоній горі звучали звуки військового оркестру, і знову траурна процесія рушила вулицею Братів Міхеєвих.
Але повезли тіло загиблого Героя не на міське кладовище, а в село Малосілка, де, як виявилось, він мав прийомну родину. Колись для подружжя Охрімчуків він став неначе третьої дитиною, приїздив, допомагав їм та вважав своєю сім’єю. Названий батько помер цим літом, а мати не могла стримати сліз, проводжаючи його в останній путь як рідного.
На сільському цвинтарі виступили староста села, яка розповіла про недовгий життєвий шлях загиблого та голова Швайківської громади, який висловив слова співчуття рідним і близьким воїна.
Над кладовищем та сусідніми ланами сильний вітер розносив Гімн України та військовий салют, і біля могили названого батька постав свіжий надгробок під жовто-блакитним стягом, другий на цьому цвинтарі.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
