Щороку у Черняхівському ліцеї №2 відбуваються «Огієнкові читання» — подія, що об’єднує педагогів, учнів і духовенство довкола особи митрополита Іларіона (Івана Огієнка) — постаті, у якій поєдналися мудрість науковця, жертовність служителя і прозорливість пророка.
Він став символом епохи українського відродження, людиною, що своїм словом і ділом утвердила мову як святиню, церкву як опору, а науку — як шлях до національного самопізнання.
Цьогорічна тема наразі вже 14-х читань — «Українська мова в умовах війни: код нації та ідентичності». І це наша відповідь на виклики часу, коли слово стало не менш важливим, ніж зброя.
У своїх працях Іван Огієнко наголошував: «Мова — то серце народу. Вмирає мова — вмирає народ». Саме тому учні й учителі під наставництвом директора ліцею Валентини Каллер продовжують справу митрополита: утверджують любов до рідного слова, формують мовну культуру, виховують національну гідність.
Учасники заходу говорили про те, що українська мова — це символ опору, межа, що відділяє нас від ворога.
Її живучість — це феномен незнищенності нашого народу. Учні представили уривки з поеми І. Огієнка «На Голгофу», а вірш «Не питай, чому в мене заплакані очі» у виконанні Лесі Буднік прозвучав особливо зворушливо — як народний романс, народжений у стражданнях і любові до України. На книжковій виставці, яку підготувала Катерина Свірська, було представлено мовознавчі праці митрополита Іларіона — справжні маніфести української свідомості. Саме про них учасники своєрідної наукової конференції мали змогу дізнатися детальніше з виступів заступників директора з навчально-виховної роботи ліцею — Надії Кобилинської та Яни Мелешко, а також соціального педагога Людмили Чаплі.
“Огієнкові читання” — це не просто традиція. Це наш духовний оберіг, наша спільна молитва про Україну, висловлена рідним словом.
