Старий глечик, який інші могли б викинути, у руках Лариси Кохан отримує нове життя. 57-річна медсестра із села Некраші Оліївської громади розписала вже понад 50 глечиків, створила десятки прикрас для подвір’я та власноруч перетворила звичайну автобусну зупинку на яскраву сільську візитівку.
Лариса Кохан 33 роки працює медичною сестрою у місцевій амбулаторії. Про її захоплення і незвичайне подвір’я розповіло Суспільне Житомир.
Частину глечиків жінці дарують знайомі й пацієнти. Деякі старі речі вона знаходить у зовсім несподіваних місцях. Одного разу Лариса помітила глечик серед викинутих речей і забрала його додому, бо не могла змиритися з тим, що чиясь давня праця опиниться на смітнику.
Кожен відновлений глечик майстриня розписує по-своєму, а потім знаходить для нього місце серед квітів. Її подвір’я змінюється протягом усього теплого сезону: першими розквітають крокуси, гіацинти й нарциси, а восени квітник прикрашають хризантеми.
Малювати Лариса почала ще у школі. Вчителька біології допомогла їй потрапити до художньої школи в Житомирі. Згодом дівчині пропонували продовжити мистецьке навчання, але вона обрала медицину. Малювання залишилося захопленням, до якого вона повертається після роботи.
Особливо активно облаштовувати подвір’я подружжя почало після придбання будинку у 1992 році. Коли вітер пошкодив стару альтанку, Лариса сама відновила стіну, зашпаклювала її та намалювала українську хату й лелеку. Згодом поруч з’явилися нові рослинні орнаменти й декоративні композиції.
Фігури з бетону й українці на сільській зупинці
Для прикрашання подвір’я медсестра використовує не лише фарби. Із цементу вона виготовляє гусей, курочок, гриби, гарбузи та інші фігури. Сама робила доріжку і плитку, а залишки бетону перетворювала на невеликі декоративні вироби.
Над своїми роботами Лариса часто працює ввечері або вночі, адже вдень перебуває в амбулаторії. Вона продумує, де краще розташувати кожну фігуру, щоб та вписувалася у квітник, ставок чи іншу частину подвір’я.
У творчому захопленні жінку підтримують чоловік, шестеро дітей і семеро онуків. За її словами, малювання допомагає відволіктися від переживань і відновити сили.
«Якби могла, то все розмалювала», — говорить Лариса Кохан.
Після початку повномасштабного вторгнення майстриня також захопилася алмазною мозаїкою. Однією з її улюблених робіт стала картина із сильною українською жінкою, яка тримає в руках качалку.
Творчість Лариси вийшла далеко за межі її садиби. При в’їзді до Некрашів вона власноруч розмалювала автобусну зупинку. Спочатку на стіні з’явилася українка, потім майстриня вирішила, що їй потрібен козак, а далі композиція поступово доповнювалася новими деталями.
Жителі села кажуть, що після розпису чекати автобуса стало приємніше. Звичайна бетонна споруда перетворилася на яскраве місце, яке зустрічає людей при в’їзді до Некрашів.
Історії талановитих людей і красивих місць Житомирщини — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
