Дві сотні фігурок коней зібрала у власній колекції одинадцятикласниця Вікторія Терещенко з Малина на Житомирщині.
За її словами захоплення почалося ще у дворічному віці й триває досі. Дівчина розповіла кореспондентці Суспільного, що коні їй подобаються не за якісь окремі риси — вона їх просто любить. Окрім іграшкових коней, Вікторія має тематичні книги та пазли. Фігурки коней можна побачити на її сумці, а їх зображення на шпалерах у кімнаті.
Кореспондентці Суспільного Вікторія показала свою колекцію іграшкових коней — вона розміщена на кількох полицях. Частина фігурок зберігається у коробках. Пластмасові, колекційні фігурки з мультфільмів, м’які іграшки — усі вони, за словами дівчини, з’являлися в різний час і з різних місць. Частину купували рідні. Інших дарували рідні та друзі, знаючи про таке захоплення.
“Перші коники з’явилися, як каже мама, коли мені було приблизно два роки. Все дитинство пройшло з іграшковими конями. Ляльками не гралася — лише кониками. Досі не розумію, чому обрала саме коней. Приходила з дитсадка — дивилася мультфільм “Спіріт” про пригоди дикого мустанга Спіріта”, — розповіла Вікторія.
За словами мами Вікторії, у будь-якому місці купували іграшкового коня.
“Де б ми не були, і бачили нового іграшкового коня, доводилося його купувати. Одного разу поїхали в “Парк Київська Русь”, де були виїзди на конях — емоції були неймовірні”, — розповіла мама Вікторії.
Окреме місце в колекції займає м’яка іграшка — кінь Йосип, подарований хрещеним. За словами Вікторії, саме з ним їй найспокійніше засинати. Інші фігурки імен не мають, за винятком персонажів із мультфільмів.
Любов до іграшкових коней з часом переросла в інтерес до справжніх тварин. Вікторія розповіла, що з дитинства намагалася використати будь-яку можливість, аби побути біля коней.
“У десять років я підійшла до агресивної кобили у сусідів — спокійно погодувала її і не боялася. Мама тоді злякалася за мене і забрала. Коні взагалі ніколи не поводилися агресивно біля мене”, — розказала дівчина.
У коментарі кореспондентці Вікторія, що біля коней не можна робити різких рухів. Один із таких випадків вона згадує з осені 2024 року. Це сталося в селі Райгородок, де вона перебувала у родичів. Під час прогулянки з друзями дівчина побачила, як хлопець зробив різкий рух біля прив’язаного коня. Тварина у відповідь притиснула вуха — це була ознака можливої агресії. Вікторія помітила це і встигла попередити хлопця відійти.
Дівчина розповіла, що декілька разів пробувала кататися верхи. За словами Вікторії, тоді відчувала повну гармонію і спокій.
“Приємні спогади. Мені добре бути з ними. Відчуваю, що це моє”, — розповіла дівчина.
Пов’язувати майбутню професію з кіньми вона не планує — спілкування з ними хоче залишити як хобі. За словами дівчини, в Україні, немає можливості здобути професію берейтора — тренера коней.
Вікторія розповіла, що колекцію коників дівчина планує зберегти й забрати з собою у доросле життя. За її словами, 2026 рік — рік Вогняного Коня — сподівається провести вдало й пов’язує з ним здійснення своїх планів на подальше навчання та вибір професії.
