У Росії немає публічно визначеного наступника Володимира Путіна. Але навколо нього за роки сформувалося коло людей із силових структур, уряду та впливових родин, які теоретично можуть опинитися в центрі боротьби за владу. The Washington Post включив до свого огляду сімох таких представників російської верхівки.
Матеріал The Washington Post вийшов 18 вересня 2026 року. Видання наголошує: йдеться не про офіційний список наступників і не про прогноз результату майбутніх виборів. У створеній Путіним системі немає очевидного «спадкоємця», а вплив розподілений між урядом, силовиками та кількома групами російських еліт.
Спочатку — Михайло Мішустін
Якщо президент Росії достроково перестає виконувати обов’язки, Конституція РФ передбачає їх тимчасове виконання головою уряду. Зараз це 60-річний Михайло Мішустін.
Але це не означає, що прем’єр автоматично стає наступним обраним президентом. У разі дострокового припинення президентських повноважень нові вибори мають відбутися не пізніше ніж через три місяці.
Мішустін очолює уряд із 2020 року. До цього він керував Федеральною податковою службою і тривалий час мав репутацію технократа без власної великої політичної бази. За останні роки його повноваження розширилися, зокрема він отримав роль у системі військових закупівель.
Олексій Дюмін — колишній охоронець Путіна
54-річний Олексій Дюмін багато років працював у найближчому силовому оточенні Путіна. З 1999 року він служив у його охороні, згодом обіймав посади у військовій розвідці та Силах спеціальних операцій, був заступником міністра оборони і губернатором Тульської області.
У 2024 році Дюмін став секретарем Держради Росії та отримав завдання, пов’язані з оборонною промисловістю. Саме тривалу особисту довіру Путіна до нього Washington Post називає одним із чинників його політичної ваги.
Дмитро Патрушев — син колишнього директора ФСБ
48-річний Дмитро Патрушев — син Миколи Патрушева, який очолював ФСБ і багато років входив до найближчого оточення Путіна.
Патрушев-молодший навчався в академії ФСБ, працював у банківській сфері, очолював Міністерство сільського господарства, а у 2024 році став віцепрем’єром.
За даними Washington Post, у 2024 році його батько просував кандидатуру сина на посаду прем’єр-міністра, однак Мішустін зберіг свою посаду.
Борис Ковальчук — представник іншої впливової родини
Ще один 48-річний кандидат із нового покоління російської верхівки — Борис Ковальчук. Його батько Юрій Ковальчук багато років належить до близького оточення Путіна та пов’язаний із великими фінансовими й медійними активами.
У 2024 році Борис Ковальчук очолив Рахункову палату Росії. Перед цим, за даними видання, обговорювалися значно потужніші економічні посади — зокрема в «Роснефти» або «Газпромі».
Денис Мантуров — людина військової промисловості
57-річний Денис Мантуров понад десять років очолював російське Міністерство промисловості й торгівлі. Після початку повномасштабної війни його роль у контролі військового виробництва різко зросла.
У 2024 році Мантуров став першим віцепрем’єром. Його політична вага безпосередньо пов’язана з оборонно-промисловим комплексом і воєнною економікою Росії.
Сергій Собянін — багаторічний мер Москви
68-річний Сергій Собянін представляє радше управлінську частину російської системи. У 2005 році Путін призначив його керівником президентської адміністрації, у 2008 році Собянін керував виборчою кампанією Дмитра Медведєва, а з 2010 року очолює Москву.
На відміну від частини інших фігурантів списку, його кар’єра менш пов’язана зі спецслужбами і значно більше — з держуправлінням.
Сергій Кирієнко — людина, яка колись призначила Путіна директором ФСБ
64-річний Сергій Кирієнко має особливе місце у цій історії. У 1998 році він став наймолодшим прем’єр-міністром Росії, і саме за його уряду Володимир Путін був призначений директором ФСБ.
Пізніше Кирієнко багато років керував «Росатомом», а нині відповідає в Кремлі за значну частину внутрішньої політики. До його сфери належать виборчі кампанії, кадрові проєкти та управління політичними процесами на окупованих Росією територіях України.
Він також відігравав ключову роль у кампанії навколо конституційних змін 2020 року, після яких Путін отримав можливість знову балотуватися і теоретично залишатися президентом до 2036 року.
Чому очевидного наступника досі немає
The Washington Post звертає увагу на особливість системи, яку Путін вибудовував понад чверть століття: жоден із потенційних конкурентів не повинен накопичувати достатньо самостійної влади, щоб становити загрозу чинному президенту.
Тому сім прізвищ у списку — це представники різних центрів впливу, а не готова черга на президентське крісло. Мішустін має конституційну роль тимчасового виконувача обов’язків, інші — власні зв’язки із силовиками, оборонною промисловістю, великим бізнесом або кремлівською бюрократією.
Хто саме отримає реальну перевагу в разі зміни влади в Росії, залежатиме від обставин самого переходу, балансу між цими групами та політичних рішень, яких сьогодні ще немає.
Раніше Субота Онлайн уже писала про оцінки того, що може відбутися в Росії після відходу Путіна.
Хочете читати більше пояснювальних матеріалів про світ, людей, віру, науку та суспільство?
Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook. Обираємо теми, які справді змушують замислитися.
