Спочатку я планувала цей блог як звернення до батьків школярів напередодні 1 вересня. Потім подумала, що й сама шкодую, що батьки колись не записали мене на бокс, а віддали на спортивну акробатику у першому класі. Кілька років занять, перемоги на місцевих змаганнях, суперечка з тренером. Отакий був мій короткий і яскравий спортивний шлях у початкових класах.
І про це можна було б зараз не згадувати. Знаю, що багатьох вас, ваших близьких турбують біль чи проблеми із спиною. Я неодноразово писала і говорила, що після років оббивання порогів лікарів, фізіотерапевтів одного разу я прийшла у місце, де вилікувалася. Це спортивний зал, але не звичайний. Тут справжні тренери, які готують вихованців на змагання, а не інструктори, які розповідають, скажімо, під яким кутом поставити ногу на тренажері. Андрій Баленков став для мене рятівником. Він є діючим спортсменом, чемпіоном Європи із класичного жиму лежачи, майстром спорту міжнародного класу, керівником Житомирської обласної федерації з пауерліфтингу. А ще Андрій – професійний тренер, який не лише дасть розуміння бази, а й спонукає брати участь у змаганнях. Але це за власним бажанням, звісно.
Після пауерліфтингу мені закортілося здобути ще одну важливу навичку, тому пішла на бокс. Здавалося б, нічого спільного між роботою зі штангою та у рукавицях немає. Але так я прагнула балансу. Мені дуже подобається підхід майстра спорту і тренера з боксу Сергія Дворніна, який поєднує різні вправи, кросфіт, зокрема. Ліфтерські вправи і кардіонавантаження відкрили нові горизонти. До речі, моя донька теж відвідує секцію з боксу і в неї це виходить значно краще, ніж в мене.
Коли занурюєшся у питання фізичної активності, починаєш розуміти, чому твоє тіло реагує так, а не інакше. Мова тут не про те, як бути гарним, а як бути здоровим, впевненим у собі. У час війни, коли маєш справу із кризовими ситуаціями, щоденні заняття фітнесом (наголошую, я не є професійним спортсменом) більше для ментального здоров’я.
Спорт вчить концентрувати увагу, отримувати результати. Це хороша навичка, яка допоможе і в інших сферах, наприклад, вивченні іноземних мов, цифрових інструментів, музики тощо. Варто інвестувати не лише у дітей, а й в себе. Ніколи не пізно і ніколи не кажіть ніколи. Я це собі постійно нагадую, надто коли не за горами 39 років. Моя мама каже: «Поки можеш, треба рухатися». Доповню це словами Шварценеггера: «Ти прокинувся, викотився з ліжка, одягнувся, і не думай. А іди і роби. Іди у спортзал». Я не думаю, я знаю, що треба іти в зал, брати у руки скакалку чи сісти на велосипед, чи вийти на пробіжку тощо. Кожен може знайти будь-яке заняття до душі. Спочатку буде важко звикати, знаю, що кажу. Можуть накочуватися миті сумніву, чи вартує це зусиль і часу. Але минатимуть місяці і ви побачите результат. Жодне навчання не дає чарівної і швидкодіючої пігулки, але у комплексі із системністю та силою волі стає рушійною силою.
Олена Галагуза
