Серед ночі у селищі Романов Житомирського району зайнялося полум’ям двоповерхове цегляне приміщення, де розташовані магазини та офіси. Пожежні швидко прибули на місце та почали гасити вогонь, але сталося непередбачуване – під час ліквідації пожежі загинув 47-річний пожежний Володимир Бондарчук, а його колега отримав травми. Це трапилося 28 листопада.
“Пожежу гасили більше 4-х годин пожежні шести відділень”
Як повідомили у пресслужбі ГУ ДСНС у Житомирській області, внаслідок пожежі вогнем було охоплено 350 кв. м. будівлі. Гасіння ускладнювалося сильним задимленням та високою температурою. Складність представляли особливості планування приміщень, наявність пустот у дерев’яному перекритті між першим та другом поверхом, в якому розповсюджувалося полум’я, але його не було видно. Пізнє виявлення пожежі сприяло тому, що вона набула великих масштабів.
Аби приборкати полум’я, за підвищеним рангом виклику №2 на місце події були залучені 6 пожежно-рятувальних відділень із інших населених пунктів (Чуднів, Миропіль, Житомир). Складну пожежу гасили більше 4 годин, полум’я нарешті було приборкане, але ця пожежа забрала життя одного з кращих фахівців. В даний час спеціалісти встановлюють всі обставини трагедії.
Загибель Володимира приголомшила всіх, адже він працював у пожежній частині 17 років і мав великий досвід: ліквідував масштабні лісові пожежі, приборкував вогонь у численних будинках та приміщеннях, рятував людей, розшукував у водоймах потопельників… Завжди був попереду інших, ніколи нічого не боявся, виходив переможцем у найскладніших випробуваннях та ситуаціях. Але ця пожежа стала для нього роковою. Герої гинуть не тільки на війні…
29 листопада Володимира Бондарчука – командира відділення 26 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Житомирській області провели в останню путь. На похованні майже всі чоловіки плакали, не в силах стримати своє горе. Це дійсно непоправне горе не тільки для пожежних, а і для всіх, хто знав і любив Володимира.
Журналістка обласної газети “Субота” приїхала у Романів, щоб поговорити з рідними, друзями та колегами Володимира Бондарчука, які досі не можуть повірити, що його вже немає. У Володимира залишилась дружина і дві доньки.
“Батько мріяв про онуків, але не дочекався”
Доньки Володимира Бондарчука – Катерина та Юлія настільки приголомшені втратою, що не можуть говорити через сльози, які не зупинити. Старша донька Катерина – вчитель біології та хімії, а молодша Юлія, яка дуже зовні дуже схожа на батька, – фармацевт з вищою освітою. Доньки кажуть, що їх батько був найкращим у світі. Завжди допомагав, підтримував, радів їхнім досягненням, а у тяжку хвилину був поруч.
– Зараз нашій мамі дуже важко, – говорить Юлія. – Вона навіть не може зайти у їхню з татом кімнату. Вони разом прожили 26 років і навіть день народження святкували один на двох, тому що батько народився 16 червня, а мама 18… Багато років ми всі жили разом у нашому будинку, а потім Катя вийшла заміж і місяць тому переїхала у свою квартиру, яку купили батьки. Тато з великою любов’ю робив там ремонт. Він мріяв про онуків, але не дочекався…
“У нас з Володею було завжди багато планів”
Ось що розповів Віктор Садовський – друг Володимира.
– Ми знали один одного з самого дитинства. Працювали у різних місцях, але не було дня, щоб ми не бачилися чи не спілкувалися по телефону. Володя колись працював у колгоспі, потім – лісгоспі, згодом пішов у пожежну частину, а я останнім часом працював на прохідній місцевого деревообробного підприємства. У ніч на 28 листопада я був на чергуванні і почув, що десь поблизу стріляє шифер, зрозумів, що це пожежа. Знав, що Володя теж на чергуванні і мабуть поїде на цю пожежу. Але я йому не дзвонив, тому що розумів, наскільки він зараз зайнятий. Планував подзвонити зранку, коли пожежу ліквідують. А зранку мені подзвонив товариш і сказав, що Володі вже немає! Я не міг повірити в це. Наче якийсь поганий сон, який мине. Це велика і непоправна трагедія. Володя був молодше за мене, але я завжди прислуховувався до його порад, він багато знав і умів. Він був чесним, порядним, дуже веселим і позитивним. Друзі звали його Вован. Ми постійно разом щось планували, допомагали один одному, разом вирішували складні питання. Не уявляю, як тепер буду без нього…
“Володя розводив голубів, індиків та фазанів”
Віктор Жарчинський – сусід, будинок якого знаходиться поряд з будинком Володимира, розповів, що вони з Володею знайомі більше 40 років.
– Я у дитинстві жив в селі Нивна недалеко від Романова, в Вова приїздив туди до бабусі. Ми познайомились і більше не розлучалися. Згодом у Романові побудували поряд свої хати і весь час тісно спілкувались та допомагали один одному. Бувало таке, що мені потрібно виорати город, я іду на роботу, прихожу і бачу, що город вже виорано. Це зробив Володя, поки мене не було. Ми дружили сім’ями, разом щось будували, ремонтували, разом ходили по гриби, на рибалку, на шашлики. Перша спеціальність Володимира – ветеринар, і тому він дуже любив птахів і тварин. У нього вдома жили голуби, індики, павичі, фазани. Він знав, як правильно за ними доглядати…
– У моєму дворі є баня, якою користувалася і наша сім’я і сім’я Володі, – продовжує Віктор Жарчинський. – Напередодні трагедії ми вирішили, що Володя повернеться із чергування і ми зробимо у бані ремонт. Тому я дуже чекав його зранку. Але мені подзвонив товариш і приголомшив повідомленням, що Володя загинув. Я йому не повірив і сам поїхав на місце пожежі. Там я дізнався, що це, на жаль, правда. Страшна правда. Але у мене досі таке відчуття, що Володя просто на роботі і обов’язково повернеться. Я вийду на поріг, свисну йому, як у нас було заведено, і він відгукнеться: “Я тут!”…
“Це було щось містичне – зграя голубів прилетіла попрощатися з Володимиром”
Пожежний-рятувальник 26-ї державної пожежно-рятувальної ї частини Олег Гузовський:
– Володимир Бондарчук – людина-душа, весельчак, дуже добрий, чуйний, надійний, класний фахівець. З ним на пожежі ніколи не було страшно, ніколи не було паніки і лишніх хвилювань, у будь-якій ситуації ми працювали чітко і спокійно. А 28 листопада вже під ранок, коли Володимира винесли із будівлі, ми побачили несподіване і дивне явище: до Володимира летять зграї голубів. Це було щось містичне. Птахи сіли на край даху і дивилися зверху на нього, наче прощалися. А ми – чоловіки, плакали.
– Володимир завжди був першим і на пожежі, і у будь-якій роботі, ніколи не намагався показати нам, що він – командир, а ми – підлеглі, – продовжує Олег Гузовський. – Він був для нас – своїм, рідним, всі його любили та поважали…
Колеги розповідають, що Володимир дуже любив тварин і вони теж його любили. В пожежній частині живе кіт – спільний улюбленець, який завжди ходив за Володимиром, як прив’язаний. Де Володимир, там і кіт. Володимир спочатку грів їжу коту, а вже потім собі.
* * *
Пожежні згадують, що Володимир Бондарчук завжди був там, де складніше, де небезпечно і є ризик для життя. Ніколи не ховався за спинами інших. Це справжній героїзм, яким наділений далеко не кожний. Втрата такої людини – непоправна. Світла пам’ять Герою…
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
