Тривалий час особливо не публікувався, але історія цієї маленької бердичівлянки заслуговує того, щоб про неї знало якомога більше людей. Тому просто не міг пройти повз чарівної дівчинки, котра кожні вихідні разом з мамою або сестричками стоїть поблизу Центрального ринку міста Бердичева та продає свої власні картини. Причому усі зібрані кошти вона передає Збройним силам України, щоб таким чином наблизити нашу Перемогу.
На жаль, наші діти добре знають, що таке війна. Вони знають, що потрібно робити коли лунає сигнал тривоги і тремтяче обіймають маму, коли над будинком пролітає чергова ворожа ракета. І це несправедливо, що наші діти позбавлені радощів дитинства.
Війна принесла біль та сльози в Україну. Забрала наше звичне мирне життя, перекреслила усі плани на майбутнє. Найжахливіше те, що дехто з нас вже настільки звик до війни, перебуваючи у тихому та безпечному регіоні, що вона стала для них буденністю. Ці люди не думають про смерть, про жахіття окупації, про те що десь на фронті гинуть українські солдати. Вони абстрагувалися від реального життя, намагаючись жити так, ніби нічого не сталося. Та насправді це неправильна позиція. Бо якщо ми забудемо про війну сьогодні, перестанемо підтримувати наших захисників та допомагати їм, завтра для нас може не настати.
На моє глибоке переконання, маленька Домініка у 9 рочків зробила для рідної держави набагато більше, ніж дехто за 30, 40 чи навіть 50 років свого життя. Її віра у перемогу та Збройні сили України надихають, її відданість справі зворушує. Вона – яскравий приклад того, як маленька дівчинка намагається змінити світ та принести у нього мир й перемогу. Коли навіть дорослі опускають руки та говорять, що втомилися від війни, Домініка продовжує займатися своєю справою.
Маленька волонтерка з Бердичева малює картини на допомогу ЗСУ
Домініка Солдатюк навчається у четвертому класі ЗОШ №7 міста Бердичева, їй дев’ять років. Волонтерською діяльністю займається вже майже рік, і зупинятися не збирається.
«Я малюю для ЗСУ з кінця минулого літа хоча раніше теж малювала – але виключно для себе. До волонтерства підштовхнуло те, як збирають кошти на армію інші діти. Хтось танцює, хтось співає, а я гарно малюю. Тож вирішила заробляти саме так. Стою тут кожні вихідні, десь до першої години дня. Картини у мене різні, але конкретної ціни вони не мають: хто скільки дасть. Люди по-різному оцінюють мої роботи – хто сто гривень, хто двісті дає. У моїй роботі мене дуже підтримує моя мама. Я малюю, а вона підказує, як краще намалювати», – каже Домініка.
Домініка не одна дитина у родині, вона ще має п’ятирічну сестру Софійку та двох сестричок-двійняток, яким скоро виповниться чотири рочки – Дашу та Аміну. Питаємо, як воно: бути найстаршою у сім’ї? Відповідає що нормально, і сестрички навіть майже не заважають їй малювати.
«Намагаюся вчити їх малювати, але вони не мають такого бажання, щоб я їх вчила», – жаліється дівчинка.
Чого мені не вистачає? Часу. Хотілося б щоб день був трохи більшим. Хочу передати усім нашим захисникам слова вдячності за те, що вони пішли воювати, що вони нас захищають. Їм просто було не байдуже, вони пішли воювати, не думаючи про себе. Дякую їм за захист. Як і всі, я мрію про перемогу. Це моє найзаповітніше бажання, найбільша мрія. Моє місто Бердичів мені дуже подобається, воно прекрасне. Лиш трошки не подобається, що люди не цінять працю інших та смітять, поки за ними прибирають. Це заважає нашому місту стати ще більш красивим.
Тематику для своїх робіт дівчинка обирає спонтанно. Їй може щось сподобатися в Інтернеті або несподівано прийде ідея, що намалювати. І тоді вона негайно сідає за роботу, аби не зникло натхнення. Улюблений цикл робіт маленької художниці – «Час для Перемоги», де зображені соняшники. Чомусь саме вони асоціюються у неї з Перемогою. Ще часто малює котиків, бо такі картини користуються попитом і їх краще купують. На одну роботу в середньому втрачає до години часу. Любить малювати вдень, коли вдосталь світла та ніхто не заважає. Щоправда, враховуючи наявність трьох менших сестричок, це не завжди так легко, як хотілося б.
Попри те, що Домініка навчається у школі і відвідує різноманітні гуртки (Петриківський розпис, зайняття з англійської та гру на скрипці), малювання зовсім не заважає їй займатися навчанням та позашкільною освітою. Мама дівчинки Ірина Солдатюк переконана, що дочці подобається, коли її хвалять і це є для неї стимулом старатися ще краще. У неї є вже навіть власні поціновувачі, котрі захоплюються талантом і завзяттям маленької художниці. Дівчинка виконує роботи на замовлення: нещодавно один з захисників замовив у неї картину з котиками. Це вже друга робота, яку вона виконує спеціально на прохання військових. До замовлень відновиться серйозно: працює довше та старанніше, приділяючи більшу увагу деталям. Котиків, а тим паче, військових, вона малювати не вчилася – тож доводиться самотужки, інколи за допомогою роликів в Інтернеті, опановувати цей складний жанр.
Ірина розділяє захоплення доньки та всіляко допомагає їй.
«Як бачите, у мене четверо дітей і не завжди легко нам все вдається. Намалювати картину, скрипка ще у неї, на англійську ходить і на Петриківський розпис. Це займає дуже багато часу, але малювати для допомоги ЗСУ це дуже гарна ідея. Дуже часто у люди запитують: у вас, мабуть, тато воює? Ні, у нас тато вдома, проте не обов’язково, щоб на війні був саме хтось з рідних. Війна це наш спільний біль. Адже ми всі, українці – одна велика родина. Для Домініки була потрібна підтримка, адже у неї виникла гарна ідея і я мала їй допомогти. Спочатку вона соромилася продавати свої картини, але коли побачила, скільки людей їх купують, сором’язливість зникла. Вона зрозуміла, наскільки важливу справу робить. Допомагали ми доволі різним людям, не лише своїм знайомим військовим. В перший час ми допомагали Сергію Притулі, бо ми йому довіряли. Але потім з’явилася наша міська бібліотека, де збирали на машину, тому ми вирішили передавати гроші їм. Разом ми зібрали на машину, причому назвали її «Домініка». Не знаю, чи вона довго на фронті пробула, бо збираються кошти на автомобілі довго, а виходять з ладу вони швидко. Звісно, що ми не самі зібрали на машину. Сума велика, а тут багато не заробиш. Проте свій посильний внесок у гарну справу ми все ж таки зробили», – розповідає нам Ірина.
Дівчинка з магією живопису перетворює мистецтво на донати
Може це здасться дивним, але Домініка Солдатюк не навчається у художній школі та не ходить на гуртки з малювання. По-перше, вона не має на це часу, а по-друге, як стверджує мама дівчинки, у художній школі довготривале навчання, а їм потрібно було малювати просто зараз. Хист до живопису Домініка має від діда – той хоч і не був професійним художником, але сам навчився гарно малювати, передавши талант онучці. Дівчинка ходить на Петриківський розпис, і він їй теж дуже подобається. У своїй волонтерській діяльності донька з мамою перебрали вже різні способи, щоб збільшити кількість виручених коштів. Продавали роботи в Інтернеті, навіть передавали картини для благодійних ярмарків.
«Я розумію, що люди хочуть купити шикарну картину – але я сама не можу навчити цього Домініку. Можливо, якби хтось сів і допоміг їй… У неї є цей хист, його потрібно просто розвивати далі. Було б добре, якби знайшлась така людина, яка б погодилася нам допомогти та позайматись з донькою. Це пішло б їй на користь», – переконана Ірина Солдатюк, сподіваючись, що прочитавши статтю, хтось відгукнеться на її прохання.
Наразі у них вдома вже не залишилося ніяких картин Домініки окрім тих, які вони зараз виносять на продаж. Разом з тим поруч з картинами продаються наклейки та навіть сумки. Мама каже, що директор магазина «Континент» подарувала їм мольберти, фарби і ще багато всього. На додачу до подарунка були ще й ці наклейки. Їх було ну дуже багато – тому вони зрозуміли, що це був натяк на те, що ними можна доповнити картинну галерею. Взагалі Ірина Солдатюк розказує, що вони перепробували вже все. Купували в інших магазинах всякий дріб’язок та продавали дорожче, в «Карітасі» Домініка розмалювала сумку спеціальною фарбою, яка малює по тканині. Вони вже і квіти виносили, і насіння квітів, полуничку продавали, черешні – все йшло у справу.
«Картини звісно мають більший попит. Але тоді якраз був період, коли люди почали казати, що вони втомилися від війни і у нас був дуже маленький збір. Перші місяці, коли ми продавали картини, було розуміння, що можемо зібрати більше. А потім коли у день ледь вдавалося зібрати 300-500 гривень я дуже переживала, що у доньки опустяться руки. Та вона не здавалася. ЇЇ дитячий погляд на світ зовсім інший ніж у нас, дорослих. Навіть я казала, що, мабуть, ти розстроїлася а вона мені – ні мамо, все добре. Триста гривень це теж гроші. Пішли ще у бібліотеку, маскувальні сітки поплетемо. Тепер нас знають, нам довіряють, хоча спочатку відносилися з осторогою. А зараз до нас просто підходять незнайомі люди і навіть якщо не купують картини, просто кидають по 10 або 20 гривень. Бувало, ніхто не купив картину, але отак накидали і вже до 500 гривень добігло», – ділиться спогадами мама цієї надзвичайної дівчинки.
Ми всі хочемо перемоги. Тому повинні робити все, що в наших силах. Зрозуміло, не кожен може дати багато грошей, тому ми і ціни не стравимо. Хто скільки не дасть – вже добре. Я розумію, що люди втомилися. На жаль, я все частіше чую це від друзів та знайомих. Але… Я вважаю, що кожен повинен собі у чомусь відмовити, аби швидше закінчити цю нікому не потрібну війну. Зараз не час для розкошів, це дуже прикро, що люди не змінюють свій спосіб життя. Чоловік моєї сестри тривалий час жив в окопах та спав просто на сирій землі. А я розумію, що саме завдячуючи йому я, та вся моя сім’я, можемо спати у теплих, зручних ліжечках.
Домініка Солдатюк розпочала свою волонтерську діяльність у кінці минулого літа. Скільки точно коштів зібрала – не рахує, за словами мами, станом на сьогодні це близько 65 000 гривень зібраних та переданих на ЗСУ коштів. Жодної копійки з виручених грошей дівчинка не лишає собі, все передає на армію. А фарби, акварель та інші необхідні речі родина купує за власні кошти, дощечки на малюнки готує тато дівчинки. Інколи їй дарують фарби небайдужі люди, надсилали навіть подарунки з інших країн.
Загалом не було жодного дня, щоб Домініка опустила руки чи сказала, що більше не хоче цим займатися. Вона завжди з впевненістю дивиться у майбутнє та розуміє важливість своєї роботи. У день інтерв’ю Ірина Солдатюк не мала можливості залишити менших донечок вдома, тому на ринку стояли усі четверо. Дівчатка трощи похворіли і кашляли, однак все одно знаходилися на своєму бойовому чергуванні. Для них це звичне явище, виходити продавати картини за будь-якої погоди, будь то сніг чи дощ.
Це дивовижно, що серед нас є такі діти.. Вони – справжні. І Домініка Солдатюк – тільки одна дівчинка з мільйонів інших українських дітей, які щиро вірять в наших захисників, вірять в Україну та нашу перемогу. І ми, дорослі, маємо брати з них приклад. Нам є чому повчитися, є на кого рівнятися. Коли в державі підростає нове покоління справжніх патріотів, загартованих випробуваннями війни, є надія на майбутнє. Бо заради цих дітей варто боротися та перемогти.
Денис ЗАРЕМСЬКИЙ
