На початку липня збірна команда України, серед яких були ветерани російсько-української війни з Житомирської області, здобули золото на чемпіонаті Європи з веслування на човнах “Дракон”. Об’єднана команда підлітків та ветеранів з інвалідністю з Житомирщини пара-драгон здобула перше місце на дистанції 1000 метрів, та привезла на Батьківщину п’ять золотих медалей. Серед них був і ветеран з міста Бердичева Вадим Зябліцев, який отримав серйозні поранення ще на початку АТО, але попри це продовжує вести активне громадське життя. Він погодився відповісти на наші питання та розказали, як зустріла їх Європа, які настрої у суспільстві та серед інших спортсменів, якою була підготовка до змагань.
– Доброго дня, Вадиме. Як проходив відбір та підготовка до змагань, з якими труднощами довелося зіштовхнутися?
– Доброго дня. Відбору особливо не було, так як категорія пара-драгон з України (особи з інвалідністю) була вперше на змаганнях. Тому ми були першими, хто показав, що ця категорія може не лише брати участь у змаганнях, а й здобувати перемоги. Підготовка проходила експресом, дуже швидко і базово. Допомогло те, що ми військові, і вміємо швидко зливатися в один механізм задля перемоги. У спорті, як і на фронті, якщо команда не злагоджена – нічого з того не буде. Тому ми доклали усіх зусиль, щоб бути командою.
Стосовно складнощів. Це новий вид спорту для нас, потрібно було швидко опановувати техніку. Ще особисто для мене проблема в тому, що потрібно фіксуватися міцно ногами, бо на швидкості на хвилях дуже сильно качає, можна і випасти, але я примудрився фіксувати себе, і тренер задля безпеки міцно прив’язав до лавки буксирним тросом. Тому все вийшло.
– Де проходили тренування?
– Ми тренувалися в Житомирі, правда доводилося постійно коригувати час тренувань, бо не всі хлопці житомирські. Але нічого, впоралися.
– Твої особисті враження від змагань, яким був командний дух та як далася перемога.
– Враження та емоції не передати словами. Дуже стимулює демонструвати всьому світу нашу міць, щоб Гімн України лунав якомога частіше. А коли ми виходили на п’єдестал, і з нами в команді були хлопці на протезах, з паличками, європейці завмирали. Вони просто не розуміли, як ми перемагали професійних спортсменів з такими травмами. Європейці щиро плакали, коли бачили нас, в порівнянні з іншими абсолютно здоровими спортсменами. Коли іспанські спортсмени робили нам коридор слави і обіймали нас, витираючи сльози, аж мурашки по шкірі йшли. А командний дух був налаштований лише на перемогу, особливо після другого запливу, де ми лише на кілька секунд змогли вирватися вперед. Було дуже важко. Ми розуміли, що ми можемо програти, і кожен буквально вигризав перемогу. Лунали гасла типу “ЗСУ” чи “Слава Україні”, і ми змогли випередити противника.
– Скажи, який ти маєш спортивний досвід і як взагалі прийшов у ветеранський спорт?
– Я ще до війни активно займався спортом. А після поранення спорт – це запорука мого фізичного стану та відновлення взагалі. Тому я займаюся спортом, бо це потрібно. І якщо випадає можливість взяти участь у змаганнях, ще й представляючи Україну, роблю все щоб не було соромно.
Втім Вадим скромно замовчує те, що його участь у змаганнях могла зірватися, оскільки бердичівський міський голова Сергій Орлюк відмовився допомогти ветерану, коли той до нього звернувся. Зазначивши, що міська рада не може надати таку підтримку. Подія набула розголосу після публікації у мережі «Фейсбук» житомирського ветерана та волонтера Олександра Швецова, де він публічно оголосив, ким саме вважає бердичівського мера.
«Мені абсолютно байдуже – на те, як цей допис виглядає… Мер Бердичева, ти поступив як справжній Г…ОН! Ми маємо такі речі обговорювати чи навпаки не виносити на публіку?! Я вважаю, що тільки на публіку… Як ще можна прокоментувати вчинок мера Бердичева? З нами на кубку Європи у складі збірної України брав участь – наш Побратим з важким пораненням та інвалідністю, який все життя проживає у Бердичеві. Внаслідок поранення він важко пересувається, але все робить для того, щоб не залишатися осторонь, коли річ йде про статус держави. Він звертався про допомогу до свого міста, щоб йому допомогли дістатися до Чехії і представляти Державу у складі збірної України, хто його зна, де і коли у нього ще з’явиться така можливість?! Йому лагідно відмовили… Ми командою закрили потребу. Зараз наш Побратим везе у своє рідне місто 4 золоті медалі…» – написав Олександр.
Пізніше Вадим Зябліцев особисто підтвердив, що мав зустріч з міським головою Сергієм Орлюком, так прокоментувавши ситуацію, що склалася: «Справді місто та мер зробили НІ@УЯ, щоб я міг поїхати на змагання, усі витрати команда взяла на себе з власних коштів. Щиро вдячний побратимам Олександру Швецову, Олександру Борисову та решті хлопців, які наполягли на моїй поїздці та покрили усі витрати. Хоча інші міста, такі як Житомир, Попільня та Радомишль змогли знайти спосіб виділити кошти своїм ветеранам. Справді мер міста мені відмовив, посилаючись на закон, натомість порадив походити по підприємцях, попросити кошти в них. Сергій Орлюк, я не жебрак(!), щоб випрошувати кошти для того, щоб поїхати на змагання. Змагання, де ми здобули Кубок Європи та п’ять з п’яти можливих золотих медалей. Мене вразило те, що інші міста змогли знайти рішення та виділити кошти, не порушуючи закон, а ось Бердичівська міська рада на чолі з мером не захотіли шукати це рішення».
Цікаво те, що після грандіозного скандалу, який розгорівся у соціальних мережах та реальному житті, хвилі обурення та хейту, бердичівський міський голова Сергій Орлюк, за словами ветерана, навіть не спробував вийти на зв’язок, відзначити спортивні заслуги та досягнення жителя своєї громади. Він навіть не спромігся визнати свою помилку, чи хоча б вибачитися, зробивши вигляд, що нічого не було. Мабуть, влада в Бердичеві настільки відірвана від ветеранів, війни та інших проблем, що не бачить нічого, окрім показушних постів у соціальних мережах.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Антон Семашко
