22 травня місто провело у останню путь мужнього бердичів’янина – 39-річного захисника Олександра Паука, чиє життя забрала російсько-українська війна.
Він був сином, братом, другом, чоловіком та батьком і ніколи не думав, що стане воїном, а тим паче Героєм.
Та під час війни люди показують свої найнеочікуваніші грані; Олександра згадують саме такою людиною…
Олександр Олексійович Паук народився у 1986 році у місті Бердичеві. Він був молодшим сином у люблячій родині. Зростав маленький хлопчик у районі газопроводу. Туди ж ходив до школи №14. У 2001 році закінчив 9 класів. Його вчителька Любов Володимирівна згадує скромність хлопця, його виваженість у рішеннях. Зауважує, що загалом любила клас, у якому навчався Олександр; можливо, не всі мали відмінні оцінки, але діти в ньому були особливо добрими та щирими. Зараз чи не всі однокласники Паука стали на захист Батьківщини. На превеликий жаль, двоє з них поповнили лави небесного війська: Віталій Дуйчик та Сергій Навроцький. І от серце пані Любові знову крається від втрати випускника.
Після закінчення школи Олександр пішов здобувати технічну спеціальність електрозварювальника у ПТУ №4. Після навчання майбутній воїн мав життя працьовитої людини. Він не бажав шаленого успіху чи дивовижної кар’єри, а був мирним робітником. Працював і спеціалістом з логістики, й на інших посадах на бердичівських підприємствах. Під час війни, до 2023 року, встиг стати частинкою колективу мережевого супермаркету «Еко-маркет». Його колеги згадують Олександра як працелюбного чоловіка. Але те, що їх дивувало та захоплювало, – це його любов до порядку та чистоти.
За своє життя Герой мав багато друзів, які його поважали та любили. Мав він люблячих батьків та старшого брата Романа, за яких сам був ладний віддати останнє. Встиг він покохати та бути коханим, навіть одружитися та стати батьком маленького сина, який наразі тільки пішов до школи. Він не встиг насолодитися дарованим йому життям; у Олександра все ще мало бути попереду…
Олександр Паук ніколи не думав про кар’єру військового, навіть не проходив строкову службу в армії. Він був занадто миролюбивою людиною. Та коли на початку серпня 2024 року бердичів’янина мобілізували до лав Збройних сил України, він не став ховатися, а зрозумів, що тепер і він має стати на захист рідного дому. Він став військовослужбовцем 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. За короткий час служби Олександр зарекомендував себе як гідний боєць, штурмовик, за що отримував грамоти та подяки від командування. Був відзначений державною нагородою командувача десантно-штурмових військ «За штурм», яку отримав за свою виняткову мужність, рішучість і професіоналізм під час штурмових дій. Зокрема, воїн виконував бойове завдання на Курському напрямку, неодноразово з побратимами брав у полон російських окупантів. Та одного разу Олександр отримав важке поранення під час несення служби в Україні. У операційних лікарі рятували його життя та здоров’я, після чого він тривалий час проходив реабілітацію у шпиталях. На превеликий жаль, медики не змогли врятувати Героя від важких поранень. 15 травня серце відданого Україні воїна Олександра Паука зупинилося.
У четвер, 22 травня, до Бердичівського 30-го гарнізонного будинку офіцерів прийшли друзі, колеги та рідні Олександра Паука. Також від імені всього міста прийшли попрощатися заступниця міського голови Олена Петрівська, депутат Бердичівського міської ради Василь Толочко та керуюча справами Бердичівської міської ради Лариса Котнюк. Від імені ГО родин загиблих захисників та захисниць був присутнім голова Володимир Катюшко. Невимовний сум та біль пронизували їхнє серце. Не важливо, чи знали вони воїна змалку, чи познайомилися нещодавно, кожен з присутніх розумів, що у них є невиплатний борг перед Героєм, який своїм власним тілом виборював нам мирні тихі ночі, запашні світанки та можливість бачити усмішки своїх рідних.
39-річного Олександра Паука востаннє провели вулицями його рідного міста. Під пісні весняних птахів, які час від часу переривалися на скорботні мелодії військового оркестру, у яскравий травневий вечір Герой відправився у вічність. Однак наша пам’ять про нього не загине ніколи.
Родина поховала свого Героя на міському кладовищі, де кожен бердичів’янин може прийти та віддати шану захисникові України.
Джерело: Ріо-Бердичів
