На Житомирщині справжній шок. Там проти місцевих селян почалася справжня війна. І навіть не уявляєте за що вона точиться. Правильно, за землю.
Людям з доброго дива поприходили повістки в суд. Мовляв вони повинні віддати ділянки, які обробляють уже десятки років, і байдуже, що жителі давно оформили право власності за законом, внесли всі необхідні платежі. Тепер кажуть, нічого все це не варте. Хто ж зазіхає на наділи простих українців і чому шансів на боротьбу надзвичайно мало. Ви будете просто приголомшені, коли дізнаєтесь.
Любов та Олександр просто в шоці – спочатку літа як сніг на голову вони отримали повістку, і тепер у них суди.
«Приходять, здається, в червні папери на суд і виставили такийй рахунок 13500 тисяч, щоб ми їм заплатили», – розповідає Любов Домалевич Босенко.
Позивач військова структура квартирно-експуатаційний відділ, хочуть відсудити у подружжя землю.
«84 сотки я купив землі, а зараз в мене хочуть забрати 26 соток. Я купив будинок, збирав гроші – кожну копійочку, робив на двох роботах і купив цю землю», – говорить Олександр Домалевич-Босенко, який судиться з військовим відомством.
Будинок у Скраглівці подружжя придбало дев’ять років тому, зробили прибудову, утеплили хату, обробляли город. В кінці городу за деревами військовий полігон. Три роки тому його представники заявили подружжю, мовляв вони мають віддати частину землі, бо вона належить армії, селяни відмовилися.
«Чого я маю відмовлятися, я купила готову приватизовану землю, я за неї заплатила гроші, кожен рік платимо податки за цю землю, чого я маю комусь дарувати своє. В мене є двоє дітей, яким треба щось залишити» – обурюється Любов.
«В зв’язку з тим, що військам потрібно десь вчитися. Я не можу зрозуміти, як вони можуть вчитися під нашими хатами. Вони вже рвуть на цьому полігоні, я чув, що аж ноги підкошувалися», – говорить Ігор Луцик, який може втратити землю.
Таких власників, у кого військові попросили частину земель у Скраглівці аж восьмеро. Це ті, хто приватизував сотки, отримані ще за радянських часів.
«Вона ще тоді була дана людям для ведення підсобного господарства. Вісім встигли приватизувати, остальні як користувалися з покон віків, худобу тримали, жили з цеї землі, так і тримають» – розповідає Віктор Дмитрук, який колись працював головою місцевого господарства.
Забрати, як вони вважають своє, військові вирішили через суд. Родина Ігоря також отримала повістку. Чоловік каже, що якщо програє процес, взагалі залишиться ні з чим, бо той клаптик він об’єднав зі своє ділянкою і документи одні на все разом.
«Хочуть анулювати все з хатою, яке було оформлене до цього разом. Була ділянка окремо, але коли прийшов час на приватизацію, моя дружина подала всі документи як разом. Тепер, вияляється, що хтось має претензії, хтось має плани на ту ділянку, яка була раніше поза будинком», – обурений позовом військових Ігор Луцик.
Чоловік обурений, свого часу родина витратила чимало грошей і нервів, аби зробити все за законом. Думали, що приватна власність, то недоторкане. Сплачені кошти, що це не просто так придумано, все завірено, все законно.
«Позов поданий на всю ділянку, тобто вони не подають позов тільки на цей кусочок, а вони подають позов повністю на все, в тому числі на наш город. А що ми потім будемо робити?», – розповідає дружина пана Ігоря.
До казарм можна заїхати тільки через КПП, а от зайти через городи – без проблем, немає жодних огорож, хоч за дорогою діючий полігон.
«Ця земля була колгоспна, потім допередали, але не цю землю, передали частину землі для полігону. Її до цих пір ніхто не оформив, ні межових знаків не поставили згідно чинного законодавства навіть тоді який ще був», – розповідає тодішній голова місцевого господарства.
«Був виготовлений державний акт ще в 1977 році від Міністерства оборони так як полігон був, це військове містечко 33. Зараз вони його хочуть обновити та встановити межі цього військового містечка» – землевпорядниця Раїса Морозова.
У військовій прокуратурі кажуть, проблема випливла, коли у полігону змінився користувач. Раніше там навчалася 26 артилерійська бригада, а потім у Бердичеві заснували частину Сил спеціального призначення. Її бійців тренують інструктори з країн партнерів НАТО, тож почали розбудовувати базу і виявили так звані накладки в документах. Селяни землю не віддають, тому поскаржилися до суду.
«Земельні ділянки ці належали до оборонного відомства, до права користування, зокрема державного акту від 1978 року. Оцінку законності відчуження земельних ділянок, а також її приватизація громадянами буде надана судом», – коментує ситуацію заступник керівника Житомирської спеціалізованої військової прокуратури, Максим Шпірук.
Чому колись сільська рада роздавала ці, як виявилося, спірні ділянки, там пояснити не можуть. Землевпорядниця каже, приватизація без перешкод пройшла всі державні інстанції.
«Я не можу сказати чого, тому що в сільській раді застали це вже так, як додатки, так як я працюю з 2004 року» – землеворядниця.
Селяни рук не опускають, але шансів на перемогу у них небагато. За справу відмовляються братися навіть деякі адвокати.
«Вона переглянула коротенько ці папери, і сказала, що до цього діла не каснеться, бо це беуде безрезультатно, бо це Міністерство оборони, зараз така ситуація» – Олена Полішук.
«Хай не розраховують ми цю землю не віддамо, нікому, ми будемо садити, немає на кого розраховувати тільки самі на себе. І це землі вкрай нам потрібні, бо це є гарбуза, це є сіно, це є корова, це є молоко, це є свиня, це є м’ясо, це є сало, і родина може прохарчуватися», – місцева мешканка Тетяна Продеус.
«Сьогодні заберуть один кусочок, завтра заберуть інший кусочок і залишимося без нічого» – говорить Олександр Домалевич-Босенко.
Олександр та Любов за чималі гроші винайняли приватного захисника, вони мають надію відстояти право на приватну власність. Одну справу військові вже виграли, але там власниця ділянки взагалі до юристів не зверталася.
Джерело: Надзвичайні новини – Народний тижневик “Субота”
