Дитинство згадую своє… як спали у колисці, пили із банки молоко, і ноги мили
в мисці…
Ховались в житі край села, і міряли калюжі… косички вчилися плести, у полі,
в кукурудзі…
Хліб їли, спечений в печі, намазаний варенням, і спали у дитинстві на печі,
під віхолу шаленну…
Мороз за вікнами тріщав… морозив ніс і щоки, та нас він зовсім не лякав – підгонив
на уроки.
Після уроків – на ставок, разом із ковзанами, а вихідний ми цілий день,
проводили з санками.
Обмерзлі пальта і штани, і валянки зі снігом, а в хаті топлена вже піч… чирінь
теплом нас гріла.
Гарячий чай і свіжий хліб, з малиновим варенням… дитинство згадую своє, у справах повсякденних…
Пройшло багато весен… зим… та спогад душу гріє…
Комусь це видасться смішним, а хтось і
зрозуміє…
Людмила Якушевич
