Останнім часом жителів Житомира частіше стали називати житомирцями, а, наприклад, Малина — малинцями. І нині точаться дискусії про те, чи правильними є ці назви. Тому Суспільне звернулося за коментарем до завідувачки кафедри української мови та методики навчання ЖДУ імені Івана Франка Галини Гримашевич, аби з’ясувати правомірність функціювання слів “житомиряни” та “житомирці” й перевірити їхню відповідність правилам української мови та доречність використання.
Галина Гримашевич розпочала пояснення з української приказки:
“Він і швець, і жнець, і на дуду грець”. Ми знаємо, що всі ці іменники (швець, жнець, грець) утворені за допомогою суфікса -ець. Крім того, якщо поринути в історію й почитати пам’ятки, то побачимо, що з ХІV–ХV і до ХХ століття назви жителів, які проживають в певному місті, у певній місцевості, утворювалися за допомогою суфікса -ець, наприклад, брусилівець. До того ж ми знаємо твір Івана Котляревськoго “Наталка Полтавка”. То якби на час написання п’єси існували назви полтавчани й полтавчанки, то, мабуть, Іван Котляревський назвав би ту п’єсу не “Наталка Полтавка”, а “Наталка Полтавчанка”.
Згадаємо й ті часи, коли ми їздили до Криму. Не знаю, чи хтось звертав увагу на те, що там була молочна продукція такої фірми, яка мала назву “Кримка”. Хоча повсюди лунало, що в Криму живуть кримчани, що вона — кримчанка, він — кримчанин, але хтось же розумний назвав той завод, який виготовляв ту молочну продукцію, “Кримка”, а не “Кримчанка”.
Тож від ХІV-ХV століття і аж до ХХ століття наша історична модель утворення назв жителів була за допомогою суфікса -ець. Це можуть підтвердити й історики, які працюють із різночасовими пам’ятками. Про це неодноразово говорила й писала світлої пам’яті Ірина Фаріон, зокрема, у книзі “Мовна норма: знищення, пошук, віднова”. Про це написала цілу монографію пані Ольга Кровицька — “Назви осіб в українській мовній традиції ХVІ-ХVІІІ століття. Семантика і словотвір”.
Чому наводимо стільки прикладів? Бо для того, щоб правильно утворювати слова, треба знати історію. А чому до ХХ століття, бо в той “совєтський” період українська система підпала під вплив російської мови, тому що треба було максимально знищити все національне, самоідентичне. А в нас були і полтавці, і кримці, і житомирці. Тому сьогодні ті моделі, які існували в радянський період, на зразок малинчанин, бердичівлянин, — це неправильні моделі з позиції української літературної мови.
Основна модель утворення катойконімів — назв жителів певної місцевості, населених пунктів — це модель із суфіксом -ець для чоловічого роду, -к — для жіночого роду, -ц(і) — для форми множини.
Тому правильно говорити:
- житомирець, житомирка, житомирці;
- малинець, малинка, малинці;
- коростишівець, коростишівка, коростишівці;
- коростенець, коростенка, коростенці;
- звягелець, звягелька, звягельці;
- бердичівець, бердичівка, бердичівці;
- ємільчинець, ємільчинка, ємільчинці;
- лугинець, лугинка, лугинці;
- андрушівець, андрушівка, андрушівці;
- ружинець, ружинка, ружинці;
- чуднівець, чуднівка, чуднівці;
- попільнянець, попільнянка, попільнянці;
- любарець, любарка, любарці;
- романівець, романівка, романівці;
- брусилівець, брусилівка, брусилівці;
- черняхівець, черняхівка, черняхівці;
- пулинець, пулинка, пулинці;
- радомишлець, радомишлька, радомишльці;
- хорошівець, хорошівка, хорошівці;
- баранівець, баранівка, баранівці;
- олевець, олевка, олевці.
Друге місце посідає суфікс -чанин. Він може бути тоді, коли основа слова закінчується на -к, -ч, -ц. Тобто на Житомирщині правильно називати:
- жителів Овруча — овручанин, овручанка, овручанці;
- жителів Народичів — народичанин, народичанка, народичанці.
Житомиру пощастило двічі. Жителів міста правильно називати і житомирянин, і житомирець, і житомирянка, і житомирка, і житомиряни, і житомирці. Паралельні форми мають також катойконіми від назв Харкова (харківець, харків’янин) та Сум (сумець, сум’янин).
