Знахідка Городницького скарбу на Звягельщині

Нещодавно в смт Городниці Звягельського району, напередодні Всеукраїнського свята Дня археолога, зібралися науковці, музеєзнавці і краєзнавці. Чому саме там?

Ще у серпні 2020 р. неподалік селища тутешнім мешканцем випадково було знайдено скарб срібників часів Володимира Святославовича (960/963-1015 рр.) і Святополка Ярополковича (бл. 975-1019 рр.) на прізвисько Окаяний (Рис. Рис. 1-2). Згодом, науковців привернуло увагу досить цікавий в археологічному плані об’єкт – давнє укріплення, яке приховалося у хащах Городницького парку, що на західній околиці селища.

Пам’ятка відома з кінця ХІХ ст. Так, польський дослідник Еразм Руліковський засвідчує, що над р. Случ, біля двору, на високій горі був колись укріплений замок. На його території вже в той час викопували рештки фундаментів і уламки карнизів. Примітно, що з вежі Городницького замку можна було побачити подібну вежу на Губківському замку (нині

с. Губків Рівненської області), розташованого за 18 – 20 км на північний захід від Городниці [Rulikowski, 1882, s. 139].

Про укріплення в Городниці згадує й історик, археолог, професор університету Св. Володимира В.Б. Антонович у ґрунтовній праці “Археологическая карта Волынской губернии”, яка побачила світ у 1900 році. За даними вченого “На високій горі, на березі Случі є городище і на ньому рештки кам’яних фундаментів замку” (Рис. 3) [Антонович, 1900, с. 30]. Виходячи із стислого опису В.Б. Антоновича науковці пізніше вважали, що це укріплення було тут зведено за доби пізнього середньовіччя, тому тривалий час це укріплення не привертало увагу фахівців із слов’янської та давньоруської археології.

І ось влітку 2020 р. експедиція під керівництвом А.В. Петраускаса ретельно обстежила територію городища-замчища. Під час робіт було встановлено, що укріплення розташовувалося у південно-східній частині парку, займало вершину природного останця правого берега р. Случ. В плані овальної форми, розмірами близько 50 х 40 м. По периметру дитинець оточений подвійною лінією валів. Другий вал (зовнішній), яскраво виражений, простежується з північно-східної, північної та північно-західної сторін. Між 1 і 2 валами, особливо з північно-західної сторони зберігся глибокий рів (Рис. Рис. 4-5). На поверхні, в оголеннях ґрунту в межах дитинця і на крутих схилах валу були зібрані різночасові артефакти (Рис. 6), які дають можливість попередньо висвітлити окремі сторінки з історії цього об’єкту і навколишньої території в якості робочої версії.

Серед зібраних артефактів неабиякий інтерес представляють фрагменти ранньокружального посуду з характерним орнаментом, які А.В. Петраускас попередньо датує ІХ – Х ст. Можна припустити, що укріплення у цій місцевості було зведено на передодні утворення Київської Русі і територіально перебувало у межах Древлянської землі. Водночас дослідник відзначає, що тут відсутні матеріали ХІ ст. Можливо, життя у цей період часу тут припиняється. Пов’язано це могло бути із досить непростими і драматичними подіями середини Х ст., внаслідок яких Древлянська земля увійшла до складу Київського князівства.

У ХІІ ст. життя на дитинці відновлюється. Про це свідчать знахідки стінок з лінійним і хвилястим орнаментом, валикоподібні вінця і денця гончарного посуду. Знайдені тут також уламки будівельного матеріалу, що нагадує давньоруську плінфу. Нещодавно біля дитинця, на городніх ділянках знайдені фрагменти гончарного посуду того ж часу, які поширювалися по плато у північно-східному, східному та південно-східному напрямках. Скоріш за все до дитинця примикав посад. Тобто населений пункт мав двочасну планувальну структуру, що характерно для багатьох міст періоду Київської Русі. На прилеглій до території укріплення, на берегах р. Случ, розташовувалися невеличкі поселення, а у лісі В.Б. Антоновичем було зафіксовано курганний могильник [Антонович, 1900, с. 30]. У середині ХІІІ ст. Городницьке городище і навколишні поселення, як і більшість населених пунктів краю, припинили своє існування внаслідок навали монголів на південно-руські землі.

Нечисленні знахідки, які попередньо можна датувати 2 пол. ХІІІ – ХIV ст. засвідчують, що життя тут в постмонгольський період ледь жевріло, але поступово вже за доби пізнього середньовіччя відновилося, а межі населеного пункту розширилися, а площа суттєво збільшилася. На місці городища було збудовано замок. На його території знайдено велику кількість фрагментів вінець, стінок і денець гончарного посуду XVI – XVII ст., уламки пічних кахлів, вироби із скла і заліза, а також мідні і срібні монети карбовані на території Литви і Польщі. До замку із сходу примикало синхронне за часом поселення. За припущенням А.В. Петраускаса, воно могло тягнутися на схід та південний схід по вершині плато і схилам підвищення між сучасною вул. Парковою та р. Случ у напрямку Свято-Георгіївського монастиря. Очевидно, що крім житлової забудови, адміністративних і виробничих об’єктів, на території Городниці розташовувалися ринок, різноконфесійні храми (католицький, православний та єврейська синагога), поховальні комплекси та інше. Чи мав посад власні укріплення на сьогодні невідомо.

В процесі робіт, вперше в історії вивчення Городницького замчища, співробітники кафедри геофізики Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка К.М. Бондар та І.В. Цюпа, провели геофізичне сканування площі дитинця (Рис. 7). В цих роботах брали участь й знані житомирські науковці і краєзнавці: С.В. Собчук, С.А. Хоменко і О.О. Тарабукін.

Насамкінець ми побували на місці знахідки знаменитого і досить унікального Городницького скарбу. Гадав, що від часу, коли його було знайдено, пагорб в процесі пошуку рідкісних монет був суцільно перекопаний шукачами скарбів, а живописний пейзаж значно спотворений і безповоротно втратив свій первісний вигляд і красу. Насправді все не так, як гадалося. Місце знахідки трохи постраждало від рук невгамовних копачів, але сліди цього втручання на сьогодні майже не помітні і концентруються саме в тому місці, де було знайдено скарб. Навіть нижня частина сосни з корінням залишилася на тому ж місці (Рис. Рис. 8-9). Сьогодні тут тиша і спокій, місце знахідки скарбу прикрашає піщаний пагорб з сосновим лісом поверх нього, а поруч суцільні копанки, де місцеві жителі й досі не санкціоновано добувають пісок для господарських та інших потреб. Верхівками сосен гуляє вітер, де-не-де перегукуються пташки, місцями наповнюючи своїм співом лісовий простір цієї живописної місцини.

Сподіваємось, що отриманні під час подорожі дані стануть основою для майбутніх більш поглиблених досліджень, дозволять відкрити нові, досі невідомі сторінки з історичного минулого Городниці.

Усім, хто присвятив своє життя такій надзвичайній науці як археологія – творчих здобутків, цікавих подорожей і нових відкритів.