«Хто бджолам радий, той буде багатий!»
Так жартома говорить про своє захоплення бджільництвом 43-річний машиніст першого класу електровоза виробничого підрозділу локомотивного депо «Коростень» регіональної філії «Укрзалізниці», коростенець Ігор Миколайович Кучинський.
Робочий день біля трудівниць пан Ігор розпочинає ще до роботи: обійде, напоїть, підгодує, уважно огляне вулики, подивиться, чи не має шкідників…
— А зараз у бджолярів гаряча пора, — зізнається Ігор Миколайович. – Незважаючи ні на що, цих комах не можна перехитрити, і вони також свій графік знають. Тому нині триває викачка меду.
— Давно зайнялись цією кропіткою справою?, – цікавлюсь.
— Бджільництвом серйозно я почав займатися приблизно десь шість років тому. Спонукав мене до цього тесть – Михайло Максимович, котрий проживає в с.Нагорянах Овруцької громади. Багато років пропрацював він головою колгоспу, а затим і головою Хлуплянської сільради. Шанують і поважають його ще й сьогодні люди, завжди цікавляться як його справи, запитують як правильно поступити в тій чи іншій життєвій ситуації. Ото він взяв собі на утримання вісім бджолосімей породи «Українська степова». З того часу я часто йому допомагав у цій справі, підказував. І я так загорівся цими комахами-трудівницями, що невдовзі вирішив і собі обзавестися таким «господарством». Зловив сам рій і почав серйозно займатись цією справою. Тоді вже пізніше і тесть у мене питав як краще за ними доглядати, і коли що корисніше їм робити…
— Скільки нині у вас бджіл, якісь маєте секрети по догляду за ними?
— Нині я доглядаю 20 бджолосімей двох порід «Карпатка» та «Карніка». Частина з них утримую на власному подвір’ї в Коростені, а частину – на дачі, розташованій у с.Майданівці Коростенської громади. Тесть нині тримає 9 бджолосімей. Інколи допомагаю і йому.
Особливих секретів із їх утримання я не маю, але вважаю, що якщо в цю справу вчасно й з толком вкласти певну суму грошей – результат і своєрідна подяка від цих комах не забариться також. Я маю на увазі те, що основний атрибут успіху бджоляра – мати навощені рамки і доглянуті вулики. Я надаю перевагу 10-12 рамковим корпусним вуликам. Їх майструю сам. Також до високих результатів можна віднести й здорові сім’ї, а також порядок у вуликах, що повинен забезпечуватись по сезонам. Справжній успіх бджоляра, коли він до взятку підійшов із максимальною кількістю здорових бджіл. Також потрібно під час взятку залишати трохи меду у вуликах, щоб бджоли також мали чим поживитись… Тоді можна чекати й відмінні результати.
Якщо пасічник справді шкодує бджіл, то на зимівлю підготувати 28 кілограмів сиропу на кожну бджолосім’ю. Також не варто забувати восени й про поширені хвороби годувальниць. Особливо зробити профілактику від кліща та інших шкідників, що сприяють загибелі бджіл в цей період.
— Багато часу забирає у вас догляд за комахами?
— Як говорить народне прислів’я: «Бджола вчить, як у гурті жить!» Тому на щоденний огляд кожного вулика, під час якого підставляю вощину тощо я затрачаю від 3 до 5 хвилин. Також щоб покращити медозбір, щороку вивожу своїх «солодких годувальниць» на культурні посіви – поля з посівами соняха, фацелії та гречки. Липу, акацію та інші квіткові у рясний період їх цвітіння бджілки знаходять самі.
— Скільки меду отримуєте за сезон від своїх бджіл?
— Я ніколи не гнався і не збираюсь за високими й великими урожаями медозбору. Жодного разу я мед не розбавляв, розводив, щоб його було більше чи щось подібне. За ці роки, коли почав працювати на власній пасіці, в середньому збираю 200-250 літрів смачного й корисного меду. А за один день бджолосім’я може дати приблизно 3-6 кілограмів меду. Під час сезону медозбору маю єдине правило: гнатися за високими ужинками меду не потрібно, виснажувати комах не варто, та й користі це не принесе. Мій мед добре знають рідні, сусіди, знайомі. Тому він у нас практично не застоюється. Вранці з чаєм чи просто з водою люблю їсти цей корисний продукт і я.
Своїх годувальниць я дуже бережу й охороняю від різних хвороб і напастей. Бо як казав мені ще мій дідусь Володимир Якович Виговський: «Сад без бджіл – ніби дерево без вікон», або «Хто бджолам радий, той буде багатий».
— Перші укуси бджіл пам’ятаєте?
— Аякже. Такі речі не забуваються ніколи (посміхається). Перші укуси мені прийшлися в руки. Спочатку вона опухала, а через деякий час все проходило. Часто мені на пасіці в с.Майданівці допомагає моя кохана дружина Наталія. Вона, як ніхто, боїться укусів бджіл, а працювати на пасіці їй також дуже подобається. Тому мені доводиться більше часу «обкурювати» бджіл, щоб вони не були такими активними… Засвоїв те, що до цих комах потрібно мати також особливий підхід, знати що і коли вони хочуть, і що ти їм можеш дати. Головне все робити не поспіхом і вчасно, акуратно, без зайвих рухів і з гарним настроєм.
— Досвідом ділитесь із колегами-бджолярами?
— Так, незважаючи на стрімкий розвиток Інтернету, живого спілкування ніхто не відміняв. Раніше я читав художню літературу з бджільництва, а нині багато цікавого дізнаюся з вуст своїх колег, котрі також чимало «зубів з’їли» на цій непростій і клопіткій справі: Валерія Висоцького, Степана Виговського та Олександра Кректуна з Коростеня. При зустрічах нам завжди є про що поговорити, обмінятись досвідом, дізнатись якісь новинки тощо. Хоча й, здається, знаю про бджілок майже все, але у разі потреби, звертаюсь і до Інтернету, де є також безліч всяких порад і відео-уроків, майстер-класів.
— Знаю, що ви не лише з бджолами на «ти?…
— Та є трохи (посміхається). Кермувати вантажним потягом, що складається з 55 вагонів масою близько 6 тон — це також справа не з легких, але мені це подобається нічого в цьому складного я не бачу. Тут головне – увага, знання всіх нюансів, правил. З Коростеня я возив вантажі аж у Конотоп Сумської області. А так за стільки років я вже можу з закритими очима їздити коліями нашої області. До всього в житті людина звикає…
Окрім бджіл не рівно дихаю я ще до риболовлі. Це моє найбільш улюблене хобі. Це — справжня моя стихія, бальзам для душі. Я маю безліч різноманітних вудок, човен, снастей, непогано знаюся в різноманітних приманках… Переважно ловлю рибу на р. Уж у Коростені, Овруччині, Київщині, Канівському та Малинському водосховищах та різних водоймах області. Найбільшим упійманим моїм трофеєм є сом вагою 20 кілограмів 700 грамів, що потрапив мені на гачок у рідному Коростені. Тоді я понервував добряче, а вже про витрачений адреналін я взагалі мовчу! Щуку вагою у 9,6 кг поклав до рибальської торбинки під час риболовлі на Київському водосховищі. Був і судак, що заважив 3,2 кг. Мені варто приїхати вперше на водойму, порибалити тут півдня, і я вже бачу, де і як «ходить» риба, на що вона буде клювати частіше, в яких місцях зосереджені її косяки тощо. До риби я маю якесь особливе відчуття, хоча й їсти зловлену рибу не дуже люблю! Якось додому повернувся з цілим мішком наловленої риби. Дружина була зайнята на городі, а я полінувався рибу також чистити та й зберігати її не було місця в холодильнику, тому не вагаючись ні хвилини, заніс улов на ринок, звідки повернувся ще багатшим, аніж був!.. (посміхається).
Також люблю й столярку. Це заняття мене перейшло від мого дідуся Володимира Яковича Виговського, котрий був відомим у краї столяром і будівельником. Будував будинки не лише в Коростені, а й по всій Україні. Він проживав у Коростені. Він і мене колись із собою брав. Мене ця справа зацікавила, тому й не міг її покинути й нині. У власному будинку роботи вистачає. Он обладнав своїми руками підвал, терасу, балкон, стіл у дворі…
Також люблю займатися електрикою, сантехнікою, будівництвом та ремонтами помешкань…
— Маєте дружну родину?…
— Так. Це також моя справжня опора і надія. Із дружиною Наталією, котра працює дієтсестрою в лікарні, у нас повна злагода й взаєморозуміння. Ми з першого погляду один одного розуміємо й намагаємося всі негаразди й успіхи в житті сприймати як належне. Головне все робити з любов’ю, співчуттям, розумінням. Маю і двох синів – Вадима, юриста за фахом, котрий нині служить у ЗСУ, виконуючи свій конституційний обов’язок та Владислава – студента-третьокурсника фізико-математичного факультету ЖДУ імені Івана Франка. Справжньою розрадою й улюбленицею нашої родини є онука Софійка, безмежно любимо й шануємо і свою невісточку-красуню й розумничку, вправну господиню Анастасію, котра проживає зі старшим сином у Житомирі. Він нині стоїть на захисті всіх нас, служить в ЗСУ. Він наша справжня гордість і опора!
— Девіз у житті маєте?
— Нині в нас триває війна. Її плачевні й сумні результати щодня ми пропускаємо через свої душі й серця. Співпереживаємо разом із усією Україною…Бо це біль усіх нас. Чекаємо на перемогу наших хлопців і щоб вони всі живі й неушкоджені повернулися до рідних домівок, де їх чекають рідні та близькі, батьки, діти… А в родині головне — взаєморозуміння, повага, гарний настрій і взаємодопомога. У житті ж притримуюсь думки про те, що все слід сприймати з гумором і веселим настроєм, бо вони допомагають на певний час забути й пережити зараз ці нелегкі для всіх нас часи. А це, повірте, дуже важливо.
Інтерв’ю вів Богдан ЛІСОВСЬКИЙ
м.Коростень.
Фото автора
