75-річна Віра Харченко із села Сущани Олевської громади на Житомирщині зізнається: вишивання супроводжує її від дитячих років і стало невід’ємною частиною життя. Про це вона розповіла кореспондентам.
За словами майстрині, інтерес до голки з ниткою з’явився ще у п’ятому класі. Попри те, що змолоду жінка працювала на колгоспній фермі й провела там 27 років, вишивання ніколи не відкладала.
“Мама шила, але їй було ніколи. А я ще в дитинстві почала вишивати й не полишала цього. Пішла на ферму у 15 років, пропрацювала багато років, але рукоділля не кидала. Я цим живу, без цього не можу”, — каже Віра Харченко.
Майстриня розповідає, що найкращий час для роботи — ранок. Вишиє майже щодня, окрім неділі та свят. Хрестиком створює наволочки, ікони, сорочки, блузки. Гладдю — скатертини та простирадла. Ескізи для вишивки гладдю робить власноруч.
За своє життя жінка створила сотні виробів, але точну кількість не рахує.
“Понад сотню наволочок роздала — дітям, родині, знайомим. Не продаю. Дивлюся, що їх уже так багато, що рахунку не знаю. І на свята, і на дні народження беру з собою — дарую, бо навіщо мені тримати?” — говорить майстриня.
