Руки, якими вдень копали землю, увечері тягнуться до тарілки з картоплею. Вінсент ван Гог навмисно намалював селян із грубими обличчями й натрудженими пальцями. У знаменитій картині «Їдці картоплі» він хотів показати людей, які заробляють на свою вечерю важкою працею. Про цей задум художник розповів братові Тео у листі від 30 квітня 1885 року.
На полотні п’ятеро людей сидять за маленьким столом у тісній селянській оселі. Над ними горить гасова лампа. На столі — блюдо з картоплею, чашки та кавник. Одна жінка наливає напій, решта тягнуться до їжі. Обличчя освітлені скупо, кімната майже зливається з темрявою.
Цю картину легко впізнати серед інших робіт Ван Гога. Тут немає яскравих соняшників, синього нічного неба чи золотого пшеничного поля. Лише селянська вечеря, яку художник спостерігав у нідерландському селі Нюенен.
Чому селяни на картині такі грубі
Ван Гог прагнув показати людей, які роками працювали на землі. За поясненням Музею Ван Гога, він свідомо підкреслював незграбні риси обличчя, кістляві руки й виснажені погляди селян. Відшліфовані портрети не передали б того життя, яке він бачив.
Найкраще задум художника розкривають руки. Вони великі, незграбні, із загрубілими пальцями. Ван Гог пояснював Тео, що люди на полотні копали землю тими самими руками, якими тепер беруть картоплю зі спільного блюда. Їжа на столі — результат їхньої праці.
Художник довго шукав потрібні обличчя. Узимку 1884–1885 років він малював селянські голови й руки, готуючись до великого полотна. Зробив численні етюди, перш ніж у квітні 1885 року взявся за остаточну композицію.
Темні барви Ван Гог теж обрав свідомо. Йому потрібні були кольори землі, попелу й немитої картоплі. У листуванні він порівнював бажаний відтінок облич із запорошеною картоплиною, яку ще не почистили.
Художник навіть писав, що справжня картина селянського життя має викликати відчуття запахів диму, сала й гарячої картоплі. Він хотів, щоб глядач відчув простір цієї оселі, а не лише побачив людей за столом.
Брат вважав картину надто похмурою
Ван Гог завершив «Їдців картоплі» навесні 1885 року. Це була його перша велика композиція з кількома людськими постатями, яку він готував як серйозну заявку на визнання художником.
Він сподівався, що брат Тео, який працював торговцем картинами в Парижі, допоможе представити роботу публіці. Але, як розповідає Музей Ван Гога, Тео вважав полотно надто похмурим для виставки.
Створення картини далося Вінсентові нелегко. П’ять фігур за одним столом, рухи рук, обличчя під лампою — усе це вимагало досвіду, якого художник тоді ще набирався. Він переробляв композицію, шукав правильне розташування людей і намагався поєднати їх в одну сцену.
Збереглися й попередні варіанти «Їдців картоплі». Один із них нині перебуває в музеї Креллер-Мюллер у нідерландському Оттерло. Там можна побачити, як Ван Гог шукав композицію ще до остаточного полотна.

Згодом його живопис змінився. Темні земляні барви поступилися яскравішим кольорам, зокрема жовтому, який став одним із найвпізнаваніших у відомій серії «Соняшники».
Сьогодні оригінальні «Їдці картоплі» зберігаються в Музеї Ван Гога в Амстердамі. Полотно написане олійними фарбами й має розміри 82 на 114 сантиметрів.
А сам Ван Гог від своєї похмурої селянської вечері так і не відмовився. У 1887 році, вже після переїзду до Парижа й знайомства з новими мистецькими течіями, він написав сестрі Віллеміні, що «Їдці картоплі» — зрештою, найкраще з того, що він зробив.













