6 липня – День пам’яті Богдана-Ігоря Антонича – видатного українського поета, прозаїка, перекладача

6 липня – День пам’яті Богдана-Ігоря Антонича – видатного українського поета, прозаїка, перекладача (1909-1937).

“Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи”, – Дмитро Павличко.

“Поезії Антонича притаманні ʺсонячнаʺ гуманність, новизна і свіжість художнього мислення, багатозначна метафора, які підносять твори Б.-І. Антонча на світовий рівень поетичного мистецтва.”, – @Інститут мовознавства імені О. Потебні.

Він народився на Лемківщині в с.Новиця (нині – Польща) .

Справжнє прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича – Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.

Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині.

Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку.

Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом.

Вірші Антонич почав писати ще в дитинстві польською мовою, бо вчився в польській гімназії і оточення було польським.

У 1928 р. він вступив до Львівського університету, в якому значна частина студентів складалася з українців. Вони заохочували молодого поета писати українською і допомагали вивчити українську літературну мову. Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі “Вогні”.

Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії.

Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії.

Після його смерті та входження західної України до складу УРСР Антонич був заборонений. Його творчість не вкладалася в рамки соцреалізму. Інтерес до самобутнього митця відроджувався поступово – спочатку в українській діаспорі, а потім й в Україні.

Лише на хвилі хрущовської відлиги, завдяки неймовірним зусиллям поета Дмитра Павличка, у 1967 р., через 30 років після смерті поета, вийшло видання віршів Богдана-Ігоря Антонича “Пісня про незнищенність матерії”, яке відразу стало бібліографічною рідкістю.

Літературна активність Богдана-Ігоря Антонича тривала менше десяти років, але за такий короткий час він здолав величезний шлях.