11 серпня 1979 року над територією України сталася одна з найстрашніших авіакатастроф в історії авіації. Загадкове зіткнення двох радянських літаків забрало життя 178 осіб, серед яких була і футбольна команда “Пахтакор” із Ташкента. А її український тренер зумів уникнути смерті, вирішивши відвідати родину.
Через 43 роки після трагедії в небі над Дніпродзержинськом (зараз – Кам’янське) згадав усі найважливіші подробиці загибелі клубу з Узбекистану.
11 серпня 1979 року у Дніпропетровській області о 13:35 за місцевим часом на висоті 8400 метрів зіткнулися авіалайнери Ту-134, що призвело до величезної кількості жертв. Рейсом із Воронежа до Кишинева летіло 94 особи, а літаком, який прямував із Ташкента до Мінська з дозаправкою у Донецьку – 84.
На борту із Ташкента перебували 17 представників узбецького футбольного клубу “Пахтакор”, які прямували до Мінська на матч чемпіонату СРСР проти місцевого “Динамо”. На той момент колектив із Узбекистану набрав непоганий хід. У команді були молоді та амбітні гравці, які зуміли пробитися до збірної СРСР. І вболівальники вже почали говорити про місце серед призерів.
Головний тренер “Пахтакора” українець Олег Базилевич відзначав, що футбол у виконанні його підопічних почав швидко наближатися до моделі київського “Динамо” зразка 1975 року. У злагоджену командну гру, яку вдалося налагодити київському наставнику, кожен із гравців привніс свою неповторну індивідуальність. Футболісти насправді повірили у правильність того, що вони роблять.
Внаслідок катастрофи загинуло 178 осіб, з яких 36 – діти. “Пахтакор” в одну мить втратив 14 футболістів, тренера Ідгая Тазетдінова, адміністратора Мансуар Талібджанова та лікаря команди Володимира Чумакова. З гравців варто відзначити бронзового призера Олімпіади-1976, нападника Володимира Федорова і висхідну зірку збірної СРСР півзахисника Михайла Ана.
При цьому чемпіон Європи серед молоді Ан на момент вильоту до Мінська був травмований і не міг зіграти проти “Динамо”. Проте партнери по команді вмовили свого лідера полетіти разом із ними. А ось захисник Анатолій Могильний дивом уникнув смерті. Одні казали, що він запізнився на літак, інші – за кілька днів до вильоту отримав травму і був змушений залишитись вдома.
Пощастило воротареві Анатолію Яновському, який вилетів до столиці Білорусі на день раніше – разом із дублюючим складом. А масажист клубу Анатолій Дворніков, кажуть, із друзями святкував день народження та також спізнився на рейс.
Мабуть, народився у сорочці й український наставник “Пахтакора” Базилевич. Він вирішив скористатися вільним часом і вирушив спочатку до Сочі, де в санаторії відпочивали його дружина та син, який якраз захворів. А потім уже тренер збирався їхати до Мінська.
“У процесі обслуговування літаків дефектів, які могли спричинити пригоду, не виявлено. Технічне обслуговування проводилося відповідно до вимог регламенту. В аеропортах Воронежа та Донецька порушень із завантаження, заправки та центрування не встановлено. На борту не було заборонених предметів і речей, здатних викликати аварійну обстановку”, – йшлося у заяві.
Тоді комісія переключилася на роботу диспетчерів та виявила у діях 20-річного Миколи Жуковського цілу серію помилок. У результаті хлопець та його 28-річний наставник Володимир Сумський, який мав стежити за роботою юного Жуковського, отримали 15 років у колонії загального режиму. Сумський вийшов через 6,5 років за добру поведінку. А Жуковський, за наявними даними, вчинив самогубство. Чи залучався начальник зміни Сергій Сергєєв до суду, точних відомостей немає. Але в’язниці точно уникнув.
Незважаючи на висновки комісії та запевнення, що того дня не проводилося ні запусків куль-зондів, ні бойових стрільб і запусків ракет, багато хто досі вважав, що літак “Пахтакора” збили військові. Так вважав і Олег Базилевич.
“Я в офіційну версію не вірю. Мені здається, “Пахтакор” загинув через безладність нашої ППО, ставши їхньою черговою жертвою. Літак, я вважаю, збили там, де йому не можна було з’являтися. Просто через помилку диспетчера борт із футболістами залетів у повітряний простір над якимось оборонним об’єктом. Інформації з цього приводу дуже мало, і вона досі засекречена”, – розповідав тренер.
Дітям загиблих футболістів чиновники призначили допомогу у 120 рублів, а дружинам видали страховку та свідоцтво про смерть з дуже дивним формулюванням: “Нещасний випадок поза виробництвом. Грубі порушення анатомічної цілісності тіла, несумісні з життям. Обвуглювання тіла…”.
Після похорону команди, на який зібрався весь Ташкент, нових гравців для “Пахтакора” збирали з добровольців з усього СРСР, щоб якось закінчити чемпіонат. За підсумками сезону узбецький гранд посів 9-те місце у турнірі. І протягом трьох сезонів був захищений від вильоту з Вищої ліги. Але вище шостого місця у чемпіонаті ніколи не піднімався.
