Україна

Вибиті зуби, нахабні буряти і голодні леви: як один із найбільших звіринців Європи пережив нашестя росіян

Один із найбільших приватних зоопарків Європи “ХІІ місяців” розташований у селі Демидів Вишгородського району на Київщині. Там тримають сотні різних тварин.

Звіринець опинився у російській окупації вже на другий день повномасштабної війни. Тигри, леви, вовки, примати та інші звірі – опинилися на межі смерті. Бо окупанти заборонили провозити до зоопарку їжу в достатній кількості. Працівники звіринця, які змогли залишитися в окупованому Демидові, збирали їжу для тварин буквально по крихтах. Багато хто лишався ночувати у зоопарку, аби цілодобово наглядати за тваринами. Завдяки цьому майже усі звірі були врятовані.

КОНТАКТНІ ТВАРИНИ

Один із найбільших зоопарків Європи “ХІІ місяців” розташований за 30 км від Києва у селі Демидів. Доїхати туди можна автівкою або маршруткою, що підʼїжджає просто до входу у звіринець. Проїзд коштує 70 грн.

Зі столиці їдемо на північ, уздовж узбережжя Дніпра. Трохи ближче до села розлогі рівнини з обох боків дороги плавно переходять у плавні. Вода залила поля ще в перші дні окупації, коли була підірвана дамба через річку Ірпінь, щоб зупинити наступ окупантів, які йшли у бік Києва з території Білорусі.

Зоопарк розташований у селі Демидів на Київщині. Це один із найбільших звіринців у Європі
Зоопарк розташований у селі Демидів на Київщині. Це один із найбільших звіринців у Європі

Вода і досі не зійшла. Стовбури дерев стоять у ній, ледь нагору визирають кущі. Подекуди місцевість нагадує широкий лиман, у якому відбиваються зелені пейзажі Полісся.

Зупинка біля зоопарку – кінцева. Водій заїжджає на парковку, яку понад дорогою “захищає” статуя динозавра зі зламаними дверцятами машини в зубах. Головне приміщення під покрівлею прикрашають камʼяні дерева у вигляді римської цифри “ХІІ”. Під ними в арці встановлені залізні турнікети.

Загальна площа зоопарку становить 26 га, із яких майже 18 вже забудували. Вартість квитка для дорослих – 300 грн, дитячий коштує 150 грн.

У головному приміщенні розташований офіс. У центрі кімнати на другому поверсі стоїть довгий міцний деревʼяний стіл та шкіряні крісла з мʼякою оббивкою.

У кабінет заходить директор зоопарку Михайло Пінчук – статний чоловік високого зросту із сивою густою бородою. Сідає на чолі столу та вдивляється у картину навпроти себе. На ній зображена струнка русява жінка, яка тримає на руках двох орангутангів.

– Це моя дружина. Багато тварин ростили в себе вдома, – каже Михайло Олександрович і посміхається. – Орангутангів дружина як власних дітей виховувала. Потім вони переїхали в зоопарк.

Орангутангів дружина як власних дітей виховувала

Чоловік керує звіринцем із дружиною. Приходять сюди щодня та, коли є час, доглядають тварин.

Пінчук пропонує вийти надвір. Одразу з дверей адміністративних приміщень видно центральну площу зоопарку, вимощену бруківкою. Навколо стоять ятки зі смаколиками та напоями. Трохи далі облаштоване біле шатро зі стільцями та столами всередині. Раніше відвідувачі могли там пообідати, однак зараз заклад зачинений.

Директор зоопарку "XII місяців" Михайло Пінчук з дружиною виховували деяких тварин у себе вдома
Директор зоопарку “XII місяців” Михайло Пінчук з дружиною виховували деяких тварин у себе вдома

– У нас немає пустих вольєрів. Ось тут біла сова, – показує на велику коричневу клітку ліворуч. – Зараз майже увесь час тут проводжу, бо немає нічого важливішого, ніж їх рятувати. Я з дитинства люблю тварин, були і рибки, і собачки. Коли переїхав за місто, то більше можливостей стало. На якомусь етапі, коли почали вити вдома вовки, а гепарди з гієнами разом бігати – прийняли рішення про відкриття зоопарку.

У закладі немає диких тварин. Усі народилися в інших звіринцях та були згодом перевезені сюди. Вони звиклі до людської уваги, пояснює власник.

 

Зоопарк розташований у селі Демидів на Київщині. Це один із найбільших звіринців у Європі

– Зоопаркові тварини дуже контактні, бо не бачать від людини нічого, крім тепла та уваги. Дуже люблять, коли з ними спілкуються, – розповідає Михайло Олександрович. – Коли люди зникли (спершу відвідувачів не пускали через карантин. Пізніше – через російську агресію. – Gazeta.ua), тварини сумували. Для них це було незвично, бо від відвідувачів вони отримували задоволення. Зараз люди починають повертатися. Але відчуття таке, що це – зоопарк навпаки. Раніше, наприклад, 100 відвідувачів стояли біля вольєра, а зараз двоє. І тварини вже починають у їхній бік підходити та розглядати.

ЛЮДИ ПАДАЛИ

Після початку повномасштабного вторгнення Росії працівники зоопарку миттєво почали запасатися пальним, щоб мати змогу періодично запускати генератори для забезпечення роботи звіринця. Розуміли, що російські загарбники на підході. Тому на підготовку до важких часів мали не більше одного дня, згадує власник.

– Зрозуміли, що буде справжня біда. Мали за цей день зібрати скільки можна дизеля, – веде далі Михайло Олександрович. – Розуміли, що буде обрив звʼязку. І на третій день (вторгнення. – Gazeta.ua) у нас уже не було електрики, а за тиждень – газу.

У зоопарку проживає більше 300 видів тварин
У зоопарку проживає більше 300 видів тварин

Наступного дня після початку повномасштабної війни працівники зоопарку вже не мали змоги зібратися разом. Бо мости через річку Ірпінь були підірвані. Зокрема, і Демидівський, яким власник добирався до звіринця.

– Вранці поїхав, а наші військові зупинили. Ще через день тут уже росіяни ходили. У мене були тільки одні думки тоді – не дати померти нашим тваринам.

Російські військові кілька разів приходили у звіринець. Працівники не звертали на них уваги.

Люди падали від знемоги

– Люди падали від знемоги, бо весь той місяць (росіяни були у Київській області із кінця лютого та практично весь березень. Потім їх витіснили Збройні сили України. – Gazeta.ua) працювало 12 людей там, де потрібно 30. За відсутності електрики, води та тепла. І за відсутності їжі, яку збирали з усіх усюд. Семеро людей жили на території зоопарку і не виходили за його межі. Ще пʼятеро співробітників приходили, бо мешкають поблизу. Це була їхня битва, і вони її виграли.

Директор, який тоді не мав змоги потрапити до зоопарку, був на постійному звʼязку з підлеглими і намагався налагодити постачання їжі та пального. Продукти для тварин збирали у Демидові. Інколи вдавалося доставляти допомогу евакуаційними рейсами.

Територія парку поділена на зони. Є окремі вольєри для хижаків та приматів, басейни для бегемота та носорога
Територія парку поділена на зони. Є окремі вольєри для хижаків та приматів, басейни для бегемота та носорога

Після деокупації регіону евакуювали приматів, які страждали через низьку температуру. Їх вивезли у зоопарки Луцька, Рівного та Дрогобича на Львівщині. У травні повернули – після налагодження усіх комунікацій у звіринці.

Нині Михайло Олександрович щодня гуляє парком та навідується до тварин. Дивлюсь на них, розмовляю, зізнається.

– Кожен вечір даю вечерю орангутангам. Сідаю з ними разом їсти. Вони тягнуть у рот все, що трапиться. Як діти. Але найбільше люблять фрукти. Беру на коліна Магду, дівчинку, і разом вечеряємо. Іноді граюся – наче забираю якийсь шматочок, а вона починає нервувати, – жартує директор. – Орангутанги дуже розумні. Як люди. Але не розмовляють.

Примати у зимовий період живуть у приміщенні, оскільки чутливі до низьких температур
Примати у зимовий період живуть у приміщенні, оскільки чутливі до низьких температур

У кожної тварини в зоопарку свій особливий раціон. Працівники мають спеціальну книгу, де для вихованців прописані прийоми їжі поденно.

– Цей раціон ведуть наші зоологи, – пояснює Пінчук. – Купуємо їжу відповідно до нього. Не закуповуємо великі партії. Навіть не намагаємося, бо знаємо – все зіпсується. Приїжджаємо вантажівкою на ринок і беремо на два тижні. А фрукти на тиждень, бо є такі, що швидко псуються.

ШЕРХАН ІЗ ЦИРКУ

Центральну площу парку заливає сонячне світло, що пробивається крізь дощові сірі хмари. Вода у щілинах бруківки виблискує від променів. Довкола буяє глянцева від вологи зелень. Звідси розходяться доріжки до різних куточків зоопарку, засаджені трояндами та садовими кущами.

Екскурсію проводить адміністраторка 42-річна Наталя Уховська, вона у короткій чорній куртці.

Тварин годують сезонними фруктами та овочами. Раціон збалансований та підготовлений зоологами
Тварин годують сезонними фруктами та овочами. Раціон збалансований та підготовлений зоологами

– За вовками одразу хижаки, ведмеді та примати. Далі – контактний зоопарк, верблюди, жирафи та носоріг, – перераховує основні локації звіринця Наталя.

Вона живе у сусідньому селі. У перші дні російського наступу щодня ходила у зоопарк, приносила їжу та допомагала доглядати тварин.

– У нас закупка должна була бути, але у пʼятницю (25 лютого. – Gazeta.ua) зірвали міст, – згадує Наталя. – Продуктів залишалося на кілька днів. Тому треба було шукати їжу. Спершу росіяни дозволяли завозити, а потім уже поставили блокпост на вʼїзді біля зоопарку. І більше дозволу не давали. Леви їли у нас щодня 90 кілограмів мʼяса, а під час окупації – 4 кілограма і раз на чотири дня. Схудли тварини, особливо хижаки. Таке їли, що в жизні б ми їм не давали. Якщо вони їдять говядіну, то ми їм привозили лапи курячі, шиї, легені, шкури.

Гієнова собака дуже боїться гучних звуків. Після повномасштабного вторгнення одна із собак загинула, бо не витримало серце
Гієнова собака дуже боїться гучних звуків. Після повномасштабного вторгнення одна із собак загинула, бо не витримало серце

Усі вихованці зоопарку мають власні імена. Наталя знає майже всіх.

– Вовків особо ні, – зізнається жінка біля вольєру з хижаками. Звір попелястого кольору починає бігати колами у загоні за залізними трубами та сіткою. – Це чорний канадський вовк. Є ще білі, руді, сибірські.

Працівниця має свого улюбленця – білого тигра на імʼя Шерхан. Він щоразу треться об мою руку, розповідає Наталя.

Наталя грається з приматами та дражниться, щоб викликати їхні емоції. Мавпи дуже контактні тварини
Наталя грається з приматами та дражниться, щоб викликати їхні емоції. Мавпи дуже контактні тварини

– Він був колись в цирку, його звідти забрали. Такий добродушний. А це у нас родився маленький, – Наталя показує на білого з рудим відблиском вовка, що сидить на камінні. – Уже побілів, бо народжуються всі сірими. Дитинчатам потрібно більше уваги, іноді докормлюємо, якщо у мами не вистачає молока.

КАШІ ТА КАВУНИ

У звіринці живуть понад 300 видів тварин. Серед них четверо жирафів та пʼятеро тигрів. Проходимо повз вольєри, закриті сітками – там мешкають хижаки. На загонах висять таблички з іменем та датою народження тварини, а також є інформація про їхню улюблену їжу.

– Тут у нас пума, звати Паріс. Це хлопчик. Лапи такі в нього хороші, потужні, – із будки поважним кроком на подвірʼя виходить бежева пума. – Пуми теж мʼясо їдять. А альпаки тут поряд – сіно, мюслі спеціальні.

Кожна тварина має окремий раціон. Хижаки їдять мʼясо
Кожна тварина має окремий раціон. Хижаки їдять мʼясо

По сусідству з Парісом живуть каракали, схожі на гостровухих кішок, але значно більші. За ними одразу вольєр росомахи Россі, його бура з білими вкрапленнями шерсть виграє на світлі.

– Їдять говядіну, шиї. Раціон змінюється, буває, в них. Он, бачте, курка, – показує Наталя, простягаючи руку до тварини. Россі із невеликого басейну у вольєрі витягує зубами курячу гомілку. Щойно бачить гостей – стрімголов біжить до води та занурюється, ховаючи здобич. – Годуємо два-три рази на день.

Під час окупації в зоопарку загинули гієнова собака та примат тамарин – у них не витримало серце, згадує адміністраторка.

Від холоду рятували генератори

– Ці собаки дуже чутливі до звуків. А як ти їх заспокоїш? Заганяли туда у вольєр, щоб не так було чуть. Але там же вертольоти, самольоти, винищувачі… Як пролітали, то так жутко було – тварини ховалися у печери свої. Від холоду рятували генератори, вмикали їх на кілька годин, щоб нагріти приміщення та напоїти звірів. Газ був тільки до 7 березня, а тоді все виключили.

Назустріч іде працівник зоопарку Олексій – немолодий чоловік низького зросту із сріблястого кольору волоссям. На плечі накинув флісову куртку на застібці з мʼякою підкладкою. У руках везе трохи зачовгану тачку. У ній – залізні миски різного діаметру з їжею на будь-який смак.

Дикобразів частують жолудями, капустою та овочами
Дикобразів частують жолудями, капустою та овочами

– Зараз буде дрібних хижаків кормити – єнотів, песців, – каже Уховська.

Олексій годує тварин за графіком. Іде до деревʼяних високих вольєрів, закритих з боку відвідувачів дрібною сіткою. У першому вже чекає на годівлю біла полярна лисиця. Коли чує, що працівник відкриває клітку – вибігає з печери й починає розмахувати довгим пухнастим хвостом.

– Каша, кавунчик, ноги курині, – перераховує вміст тарілки Олексій. Тим часом лисиця хвацько перегризає кістки зубами. – Повноцінний обід вони у нас раз в сутки їдять. Зʼїдають швидко, туди й назад пройдуся – уже пусто, 5 хвилин і все. Я прихожу, і вони всі вже по своїх місцях. О пʼятій буду тигрів кормить.

Білий тигр Шерхан любить на вулиці лащитись до рук відвідувачів. У зоопарк потрапив із цирку
Білий тигр Шерхан любить на вулиці лащитись до рук відвідувачів. У зоопарк потрапив із цирку

– Льош, а хто тут? – не приховує здивування від на перший погляд пустої клітки Наталя. Із середини, бʼючись об клітку крильми, вилітають горобці.

– Паркупіни, вони ж сплять зараз, виходять тільки вночі. Дикобрази, – каже Олексій та ставить на підлогу велику миску з листям салату, кавуном, жолудями, яблуками, картоплею та качанами кукурудзи. Висипає все на підлогу. – Овочі їдять в основном. Ростуть бистро. Вони колючі. Буває, коляться, як переносимо в тепле приміщення, бо у мінус надворі не живуть. Це – Айнур, Нурі, Норка і Нос.

Чоловік бере тачку та проходить під зарослями вʼюнких рослин позаду кліток.

Під час окупації у зоопарку загинуло три тварини
Під час окупації у зоопарку загинуло три тварини

– Бабачок, рису їм наварили, – каже Олексій вже у вольєрі. – Кашу він любить. У нас ще є тігрята маленькі, то з ними ще можна зараз пограться. Заходимо до них, доки не виросли. Вже мʼясо почали їсти.

ПРИВІТНИЙ ЖИРАФ

Подвірʼям парку кволо походжають качки. Вони щипають дзьобами траву поруч із озером. У повітрі пахне скошеною зеленню та осіннім ставком. У водоймі поважно плавають два чорних лебедя.

Одразу за озером парканом загородили загін для зебр. Троє дорослих смугастих звірів стали задом до відвідувачів і копирсаються копитами у піску. Голову повернуло тільки дитинча, шерсть якого в деяких місцях досі руда. Це – Маленький Зе, що народився під час окупації.

Зебра Маленький Зе народився в окупації
Зебра Маленький Зе народився в окупації

– Довго чекали на потомство. І це ж треба, щоб саме в таких складних умовах зʼявилося нове життя, – всміхається Уховська. – Дві дівчинки, мальчик і дитинча. Цікаво так природа створила – оксамитова шерсть із чорними смужками.

Одразу за зебрами під парканом стоїть висока будівля з товстими стінами. Заходимо всередину і у ніс різко бʼє тепле повітря, пропахле комбікормом.

– Це наш Арчі, – каже Наталя та підходить до невисокої огорожі з товстих залізних стовпів. У кутку на сірій підлозі розкинувся носоріг.

Арчибальд встає спершу на задні лапи, а потім підводиться у весь зріст. Помалу підходить до Наталі та просовує гострий ріг між обдертих стовпів.

Наталя Уховська працює адміністраторкою зоопарку. До тварин навідується майже щодня
Наталя Уховська працює адміністраторкою зоопарку. До тварин навідується майже щодня

– Постійно вичухує рога, того і стирається фарба, – каже жінка, гладячи рукою шорсткий ріг, а потім і гладке зморщене обличчя Арчі. – Бачиш, до тебе гості. Думав, що яблучко якесь тобі принесли? Він любить фрукти.

Видно, що носоріг впізнав адміністраторку – починає лащитись та тягнутись до її руки. Влітку Арчі любить плавати в басейні на вулиці.

Руку бере по твій лікоть у рота

– Відвідувачі у магазині купують корм для нього. Він так бере по твій лікоть у рота, аж слина на руці залишається. Зуби там далеко розташовані. Боявся дуже вибухів, бігав по вольєру.

Заходимо у сусідні двері. З порогу доноситься запах сухого листя, цвіту та гілок. На підлозі лежить оберемок пожовклої берези. Дугою над сіном вигнув шию високий жираф.

Жирафа Миколу Степановича називають "татусем"
Жирафа Миколу Степановича називають “татусем”

– Кажуть закривать двері, щоб холодно не було, – жінка під вікном перебирає гілляччя, сидячи на деревʼяному стільці. Одягнена в куртку жовто-гарячого кольору.

62-річна Надія Купрієнко наглядає та годує жирафів. У звіринці працює більше шести років.

– Тримайте гілку, погодуйте, – пропонує жінка. – Можна по одненькому, а можна все разом. Підійдіть ближче, це наш татусь – Микола Васильович (так звати жирафа. – Gazeta.ua).

Тварина повільно тягнеться до березового пагона і не відводить від нього великих чорних очей, обрамлених густими довгими віями.

Жирафи люблять сухі гілки берези та верби
Жирафи люблять сухі гілки берези та верби

– Він у нас такий добрий, ласковий, привітний, – розказує Надія Василівна. – Як він на тій стороні вольєра гуляє, то я його гукаю: “Микола, до столу!” І він так біжить тик-тик-тик, підстрибуючи. Такий татусь найкращий в світі. Він найстарший серед жирафів тут, йому 13 років. Якщо ви приманите його гілкою донизу, то зможете погладити. Любить комбікорм, клевер, щоб не сухе сильно, березу. Вербичку – найбільше. У природі зʼїдає до 60 кілограм. Дівчата люблять біля нього фотографуватись, цьомають його дівчонки і в носик і щочку.

Разом із Миколою в родині ще “матуся” Марічка. Ще є два “сини” – старшому 29 серпня було шість років.

ЛІЗА І ДЖОН

Трохи далі від дому жирафів звивистими доріжками між дерев та кущів проходимо до зони, де живуть коні та верблюди.

У одному загоні за парканом із деревʼяних дощок живуть верблюди – Льоша, Ліза та їхня донечка.

Верблюд Льоша мов всміхається гостям та відгукується на імʼя
Верблюд Льоша мов всміхається гостям та відгукується на імʼя

– Айди, Ліза, у нас щось є, – верблюдиха не звертає уваги на приманку Наталі. Натомість самець повільно повертає голову та неквапливо підходить ближче до огорожі, хитаючи горбами. – Він аж всміхається нам. Взимку такі пушисті, а зараз мокрі після дощу. Кавуни, гарбузи їдять у нас.

Тварин у зоопарку можна побачити увесь рік. Вольєри збудували так, щоб звірів могли переселити у приміщення в холодну пору року. Готують їжу вихованцям на спеціальних кухнях. Зараз туди нікого не пускають, щоб тварини не заразилися хворобами.

Біля зони з приматами на вулиці скрекочуть і пищать тамарини – дрібні чорні мавпи з білими закрученими вусами та бровами. Звідси можна потрапити у зал із приматами.

Верблюди люблять їсти сіно та фрукти. Їх часто пригощають смаколиками відвідувачі і працівники
Верблюди люблять їсти сіно та фрукти. Їх часто пригощають смаколиками відвідувачі і працівники

У приміщенні з високою стелею під стінами облаштували вольєри. Увесь периметр засклений, а примати розділені за видами та сімʼями. З різних боків до скла починають збігатися мавпи – великі та малі кричать та стукають у вікна.

Трохи далі за коридором встановили щось схоже на вітрину. За склом готують обіди для приматів працівники. На прилавок виставляють залізні миски з горіхами та фруктами.

– Це Джону нашому, з йогуртом, – піднімає закриту фольгою пляшку з напоєм Оксана Клименко з коротко підстриженим чорним волоссям.

Оксана Клименко знає все про приматів. За роки роботи у зоопарку вивчила характер тварин та їхні вподобання
Оксана Клименко знає все про приматів. За роки роботи у зоопарку вивчила характер тварин та їхні вподобання

Шимпанзе Джон живе у великому вольєрі, що оздоблений деревами, канатами, схожими на ліани, та деревʼяними лежаками.

Оксана залишає миску зі смаколиками на дверях, всередину не заходить. Джон темпераментний, пояснює.

Шимпанзе зістрибує з лежака та на двох ногах прямує до тарілки. Лапами починає вибирати яблука та горіхи, розкидаючи половину на підлогу.

Шимпанзе Джон живе у вольєрі один. Для нього біля скла повісили телевізор
Шимпанзе Джон живе у вольєрі один. Для нього біля скла повісили телевізор

– У нього сили, як у десятьох здорових чоловіків, – пояснює Оксана. – Чотири рази в день годуємо. Він живе своїм життям, дуже розумний. Коли біситься, то стає весь дибом. Обичне скло може розбить, якщо щось не понравиться. Але у нас стоїть уже міцне. Дітей дуже любить.

Вольєр із тиграми надворі. Для нього виділили велику територію в кінці парку під тінистими кронами дерев. Складається з двох окремих кліток. Вони закриті сіткою на кілька метрів у висоту. Обʼєднує вольєри прохід, що розташований у будиночку з дерева. Живе тут родина рудих тигрів. Чотири місяці тому звірі дали потомство – трьох тигренят.

Чотири місяці тому у зоопарку народилися троє тигренят
Чотири місяці тому у зоопарку народилися троє тигренят

Між корінням сухих дерев, громіздких каменів бігають двоє смугастих хлопчаків. Зубами тримають кролика з різних сторін та тягнуть до себе, намагаючись відкусити шматок м’яса

– Вони розгризуть кістки, – доноситься голос годувальника Олексія. У вольєр з дорослими тиграми чоловік не заходить. Спершу закриває їх у домівках, а вже потім заносить мʼясо. – До ранку нічого не залишиться.

До тигренят виходить мати – тигриця Шуша з великим животом. Від її стрибків ідуть коливання по здригається земля.

Тигренята - два хлопчики та дівчинка. Вони вже почали їсти мʼясо
Тигренята – два хлопчики та дівчинка. Вони вже почали їсти мʼясо

– Раніше можна було гратися з нею. Бігла з одного краю вольєра до іншого – а вона за мною, – каже Наталя.

ПОБИТИЙ НАПАРНИК

Дорогою до центральної площі проходимо вольєр із ведмедем. Тварина спить на скелястому схилі під звуки води та листя, що тріпотить від вітру. Улюблене частування звіра – мед. Їсть також м’ясо і рибу – червону, хек, оселедець.

Біля головної будівлі під аркою стоїть охоронець у чорній формі. 55-річний Олександр Павлов не покинув звіринець під час окупації. Розпочалося тут все 25 лютого, згадує.

Ведмеді їдять мед та рибу, іноді їм дають мʼясо
Ведмеді їдять мед та рибу, іноді їм дають мʼясо

– Були залпи “Града” і снаряди попали нам отам по задньому забору, – розповідає чоловік і показує рукою позаду себе. – І буквально за 30 хвилин пішла колона російської техніки. Ішла вона 2 години по цій дорогі, навпроти зоопарку. Коли їхали, розворачували башту в сторону зоопарку. Зайшли до нас через день. Первим зустрів їх мій напарник, бо я дєжурив в ніч. Вони його схватили і поволокли.

Коли у напарника Олександра задзвонив телефон, окупанти змусили увімкнути гучномовець. Його друг розповідав, що росіян знищують.

Охоронець Олександр Павлов не покидав зоопарк під час окупації
Охоронець Олександр Павлов не покидав зоопарк під час окупації

– Вони розсердилися і напарник получив трохи ударов… Пари зубів лишився. В ніч заступив я на чергування, пішов в обход території. Коли раптом побачив світло у вікнах – то фонаріком підсвічували. Взяв ломик із пожарного щітка і почав тихенько підкрадатися зі сторони офіса. Нарвався на пʼятерих чи шестерих бурятів і получив прикладом в спину і по ногах. Мене звалили і вже клацали затвори – хотіли розстріляти на землі. І тут чую російську команду “Отставить!” Забрав у мене командир телефон, обшукали мене і повели всередину.

Всередині охоронець побачив близько півсотні російських військових. Сиділи у кабінетах та коридорах.

Росіяни знесли танком турнікети на вході.

– У сусідній кімнаті був спеціаліст по хіщнікам. Його зловили, бо допізна годував тварин. Вони запитали, чи є працівники, а буряти казали: “А женщина есть?” Сказав, що немає нікого і тут тільки всі чоловіки у віці працюють. Семеро наших працівників тоді були на жирафніку якраз. Там спали просто на полу, бо найтепліше приміщення. Вранці росіяни знесли танком турнікети на вході і заїхали бронемашинами. Погрузились і поїхали.

Тварин годують свіжими та якісними продуктами. Купують не більше, ніж на два тижні
Тварин годують свіжими та якісними продуктами. Купують не більше, ніж на два тижні

Після цього окупанти ще кілька разів приїжджали в парк, однак більше не зачіпали персонал. Навідувались погуляти і глянути на тварин. Дивувалися, які тут красиві звірі, каже Олександр Михайлович.

– Хлопці молоді приїхали, лояльно себе вели. Тварин не чіпали. Приїжджали на гражданскому автомобілі. Їхній командир сказав, що шукають, хто глушить зв’язок. Постукав по машині, і звідти 10 бурятов вийшли. Прочесали зоопарк, але нічого не знайшли.

Охоронець розповідає, що їжу та необхідні речі зносили в звіринець навіть жителі села.

Птахи живуть у клітках на вулиці. Також тут є рибки та контактний зоопарк зі свійськими тваринами
Птахи живуть у клітках на вулиці. Також тут є рибки та контактний зоопарк зі свійськими тваринами

– Тварини дуже боялися. Од розрива серця погибла птиця, бо “Гради” лягали і тут по полю, і над нами літали їхні вертольоти. Давали залпи по наших позиціях, коли їхню техніку українські військові гатили. Страшно було кожен день від самого їхнього приїзду. Ракети даже не такі страшні, як вони.

Чоловік згадує часи окупації, мов це було вчора.

– Наші співробітники не покинули тварин і не втекли. Вони – справжні герої, – каже наостанок і прощається вже за турнікетом.

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Джерело: gazeta.ua

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook