Впевненість у завтрашньому дні – базова річ

Наближаємося до промислової революції. Корпорації намагаються максимально автоматизувати процеси. Люди в багатьох сферах будуть не конкурентні

– Спочатку ми будували дрони для інших фірм. 2017 року почали займатися автоматизацією, інформатизацією великих фабрик. Тоді зловили “перший росток”, що потім став Dronehub. Зараз будуємо фабрику. З нею маємо вийти на повну потужність, – каже власник компанії Dronehub 27-річний Вадим Мельник 4 грудня, о 10:00. Спілкуємося через Google Meet. Говорить, що дружина Анна поїхала на роботу в суботу, бо має термінових пацієнтів.

– Спільно з Європейською космічною агенцією збудували перший прототип боксу, на якому будь-який безпілотник без участі людини міг би приземлитися, поміняти батареї та полетіти далі. Це основна фундаментальна проблема на ринку автономних дронів. І ми її розв’язуємо.

Вадим МЕЛЬНИК, 27 років, підприємець. Народився 29 червня 1994 року в Івано-Франківську. Батько працював у міліції, мати – в дитячому садку. Навчався у старшій школі Прайор-Лейк, Міннесота, США. Там захопився робототехнікою. Вступив у Массачусетський технологічний інститут, але залишив навчання там, бо треба було сплачувати половину його вартості. Вчився в університеті інформаційних технологій і менеджменту в польському Жешуві. Працював у PGS Software і Microsoft. 21-річним відкрив свою першу компанію Cervi Robotics. Згодом вона трансформувалася у Dronehub. Потрапив у польський Forbes ”25 до 25”. Громадянин України. У шлюбі. Дружина 27-річна Анна – стоматолог. Виховують доньку 15-місячну Каю. Безпілотник його компанії знімали у фільмі ”Нестримні” режисера Сильвестра Сталлоне. Має золотистого ретривера Альбуса. Живе у Варшаві

Нещодавно ви розповідали про проєкт, за яким ваші безпілотники доправлятимуть дефібрилятори медичним волонтерам.

– Ми вже готові показати, як система працюватиме. Вона перша в Європі повністю автоматична, без операторів. Суть проєкту така: в регіоні, де тестуватимемо, майже дві тисячі жителів знають, що робити, коли в когось зупиняється серце й потрібен дефібрилятор. Медичні волонтери мають спеціальні швидкі номери, на які треба вислати коротке повідомлення SOS. Наша система стягує локалізацію цього телефона – і безпілотник із дефібрилятором стартує автоматично з найближчого дронхаба. Пристрій доправляє на місце через 2–3 хвилини від відправлення есемески.

Які ще проєкти тестуєте?

– Співпрацюємо з Deutsche Bahn – логістичним німецьким оператором, відповідальним за найдовшу залізницю в Європі – 33 тисячі кілометрів. Там 25 тисяч людей перевіряють стан колій, але не роблять фото і не завантажують їх у центральну систему. Два роки тому ми з цією компанією почали ставити наші хаби вздовж залізничного полотна. Дрон між ними перелітає і робить знімки високої якості з прив’язкою до координат GPS. Тоді ж почали створювати алгоритм, який автоматично виявляв би 16 видів аномалій на залізниці.

За рік-два автоматизуємо 99 відсотків того, що робить людина. Deutsche Bahn почне замінювати своїх працівників на машини. Всі дані з безпілотників зберігаються в системі. За ними можна передбачати, де та яка частина залізничного полотна може зіпсуватися. Утримання інфраструктури буде набагато дешевше. Те саме зараз робимо для своїх клієнтів із ринку сонячних панелей.

Фокус Dronehub зміщується в автоматично-аналітичну систему, що повністю замінює людей.

Чи думали, як зміниться світ, коли дрони й роботи виконуватимуть роботу людей?

– Кожна корпорація намагається максимально автоматизувати процеси. Люди в багатьох сферах не конкурентні у виконанні повторюваних завдань.

У ХІХ столітті у Великій Британії відбулася велика промислова революція. Працівників посадили за верстати і сказали: “Робиш одну й ту саму річ 8 годин на день. І так 30 років”. Зараз наближаємося до наступної промислової революції. Людям скажуть: “Не роби дурних завдань, які можуть виконувати роботи. Сфокусуйся на креативній праці”.

США і Велика Британія говорять про базовий дохід. Фірми, що використовуватимуть роботів, платитимуть вищі податки, але матимуть автоматизованіші системи. А на кошти з цих зборів держава зможе платити базовий дохід – гроші, яких людині вистачить на житло, харчування, на­вчання дітей. А якщо є бажання чогось більшого, тоді вона повинна опановувати креативну професію.

Наскільки Dronehub – фінансово успішний продукт?

– Ми працюємо на ринку дронів, що тільки будується. Зараз він ще навіть не 2–3 відсотки того, яким буде за п’ять років. Тоді його вартість становитиме 70–80 мільярдів доларів.

Обіг компанії – 2,5 мільйона доларів 2021-го. Наступного року плануєте зростання в чотири рази. З якої цифри починали?

– Компанію я відкрив у вересні 2015 року. Обіг 2016-го був десь 800 тисяч злотих (понад 5 млн грн. – Країна). Тоді це здавалося стрибком. Я перед цим працював у ІТ- фірмах, потім у Microsoft. І заробити за рік на один нуль більше, ніж ти отримував як фізична особа, – це дуже багато.

Cervi Robotics була маленька. А що менша фірма, то більша маржа. У нас вона була на рівні 50 відсотків. Це дало змогу почати інвестувати в науково-дослідницьку діяльність.

У 21 рік ви заробили перший мільйон доларів. Куди вклали ці гроші?

– Назад у компанію. Я їх навіть не забирав звідти, не оподатковував. Не женуся за великими матеріальними цінностями. Досі з дружиною не придбали будинку. Єдине – купив машину.

Мій заробіток не такий, як у традиційних фірмах. Працюю в іншій моделі. Це щось витягнуте в часі. Заробляю на зростанні вартості компанії. Коли мав 100 відсотків акцій 2015 року – вони коштували нуль. 2020-го – 14 мільйонів злотих (91,8 млн грн. – Країна). Зараз закриваємо інвестиційний раунд і акції фірми коштують приблизно 48–52 мільйони злотих (315–341 млн грн. – Країна).

Майже 10 років живете в Польщі. Як адаптувалися?

– Перед Польщею я певний час був у США. Там закінчив старшу школу. Зрозумів: якщо хочу освоїтися і соціалізуватися, потрібно проводити час із людьми з цієї культури. Почав займатися робототехнікою, вигравав конкурси. В Польщі зробив так само. Вступив в університет у Жешуві на програмування. У нас був дивний факультет – українців більше за поляків. Намагався спілкуватися з місцевими. Пішов у гурток із програмування. Почав вивчати мову. За пів року викладав для студентів робототехніку. До заняття готувався три-чотири дні. Це дало змогу за шість місяців опанувати польську. Почав вигравати конкурси й працювати у Microsoft.

Чи легко було починати свою справу в Польщі?

– Коли починав, про бізнес не знав нічого. Хотів зробити щось, що матиме якусь цінність. А потім це почало переростати в бізнес. Була дурна ситуація, десь після п’яти місяців роботи фірми – зранку на рахунку побачив мінус 16 тисяч злотих (105 тис. грн. – Країна). Доти було плюс 10 тисяч. Думав, банк помилився. Виявилося, ми не платили податків – я не знав, що треба. Тоді податкова зайшла на наш рахунок і стягнула всі кошти, вліпила штраф.

П’ять років тому вести бізнес тут було набагато простіше. Зараз змінилася влада і все важче працювати. Складна бухгалтерія. За місяць сплачую стільки, як за рік у Великій Британії. Там закривали рік, загубили два великі інвойси (рахунок-фактура. – Країна) – на 100 з лишком тисяч злотих. Замовник не відповідає. У податковій сказали написати заяву, що ми податки заплатили, і пояснити все. В Польщі така ситуація – катастрофа. Одразу перевірка. Всі документи за п’ять років піднімають. Запроваджують нові податки.

Ми зараз дивимося на інші юрисдикції, де ліберальніше підходять до бізнесу. Бо все більше нашої продуктивної енергії йде не на розбудову бізнесу, а на боротьбу з бюрократією. Це не мотивує розвиватися.

Власник компанії Dronehub Вадим Мельник перевіряє станцію автономних безпілотників на заводі неподалік міста Жешув у Польщі. Одна така станція коштує 100 тисяч євро

Чи планували почати справу в Україні?

– Пробував зайти на український ринок – закінчилося це погано. Філію хотів відкрити. Одразу ж стикнувся з корупцією. Ніколи нічого спільного з цим не мав. Шукаємо сильних дистриб’юторів на українському ринку, які зможуть продавати наші продукти для енергетики, оборонпрому.

Де бачите майбутнє своєї доньки?

– Хочу, щоб Кая вчилася у США. Навчання там змінило моє життя. У Польщі й Україні воно надто теоретизоване. У Штатах на уроках фізики ми запускали маленькі ракети. Її вів чоловік, який на рахунку мав приблизно 15 мільйонів доларів. Графічний дизайн викладав митець, роботи якого виставляли у великих американських галереях. Річне фінансування гуртка робототехніки було 60 тисяч доларів. У США навчання практичне. Людина виходить зі школи – і весь світ перед нею.

Більшість українців, які переїхали в Польщу на постійно чи на роботу, кажуть про кращий рівень життя.

– Я забрав своїх батьків у Варшаву два місяці тому. Дивимося, як вони реагують. Батько каже, що якість продуктів тут вища й вони дешевші. У магазинах такий контроль якості, що його в середньому проходять троє фермерів із десятка.

В Україні катастрофічний мобільний інтернет. Якщо пробую з кимось поговорити по FaceTime чи Telegram, то відео найнижчої якості, звук переривається. Банківські ставки такі, що ніхто при здоровому глузді іпотеки не візьме. А тут – 2–3 відсотки. Мінімальна зарплата 2800 злотих (18 378 грн. – Країна). На них тяжко прожити місяць, але можна. В Україні за 6 тисяч гривень на місяць – нереально.

А які мінуси життя в Польщі?

– У 2012–2013 роках країна розвивалася набагато швидше, ніж середня Європа. Потім щось пішло не так. Майже знищили судову гілку влади. Вона тепер належить до адміністративної. Так не може бути. Через це Євросоюз заблокував 76 мільярдів євро дотацій і кредитів. Великі корпорації бояться сюди заходити. А це означає, що буде менше інвестиційних фондів, менше клієнтів.

Є великий доступ до капіталу початкового рівня. Але до великих капіталів – 20, 30, 40 мільйонів доларів – немає. Це хороше місце, щоб зачепитися, почати будувати бізнес, але не масштабувати. І тут високі податки. В Україні ті ж програмісти платять у рази менше.

Які країни – ваші замовники?

– Переважно Євросоюз. Плануємо продаж до Саудівської Аравії. Але там рішення приймають на верхівці, і на нього треба довго чекати. З однією їхньою гігантською нафтогазовою компанією розмовляємо два роки.

З українською оборонкою із задоволенням працювали б. За умови, що наших технологій не використовуватимуть для активних бойових дій. А для моніторингу, збирання інформації тощо.

Із польської сторони є велике зацікавлення нашою технологією в оборонному секторі. Планують поставити станції з дронами на кордоні з Росією та з Білоруссю. Україна теж це може зробити.

Як технології змінять світ за 10 років?

– 10 років тому не було айпедів, вийшла перша версія айфона. Зараз у нас немає диктофонів і фотоапаратів. Маємо телефон, який це замінює. Наступна велика річ – доповнена реальність. Nvidia, Microsoft, Facebook пішли робити метавсесвіти (світ, в якому віртуальні об’єкти зливаються з фізичними речами та подіями в рамках однієї платформи. – Країна). За 10 років перейдемо в цілісний людино-комп’ютерний інтерфейс.

Ці процеси можна прискорити в Україні?

– В Україні багато речей можна виправити – і вони дадуть хороший ефект. Але базова річ – упевненість у завтрашньому дні. Її зараз немає. Якщо з’явиться, прийдуть інвестиції, гроші, почне зростати рівень життя.

Джерело: gazeta.ua