Гарячі новини

Вперше в історії: у військовому інституті в Житомирі на одній спеціальності одночасно навчатимуться син, батько і мати

Андрій – найстарший із дітей у родині Володимира та Оксани Грибанів, має ще сестричку і чотирьох менших братів. Хлопець навчається у Поліському національному університеті, а нещодавно вступив і у Житомирський військовий інститут ім.С.Корольова за програмою підготовки офіцерів запасу. Обрав спеціальність «Управління безпілотними літальними апаратами».

Батьки розповідають, що з початку повномасштабної війни син разом із товаришем хотіли йти захищати Батьківщину. На той час Андрію лише виповнилося 18 років. Служити пішов батько і з лютого до серпня цього року перебував у лавах ЗСУ – у роті охорони стратегічних об’єктів в містечку Пулини, де й проживає сім’я.

«На війну я сина не відпустив, сказав, що служити буду я, а він лишається вдома за старшого. Коли я повідомив, що звільняюся із ЗСУ і йду навчатися на офіцера запасу, син також висловив таке бажання. Ми з дружиною підтримали його рішення, – розповідає Володимир Грибан. – Ще з перших днів повномасштабного вторгнення було зрозуміло, що з автоматами проти артилерії ти не встоїш. Потрібно щось більше, але тоді йшов ворог з білоруського напрямку і ми мали стояти на захисті України кожен на своїх позиціях. Після того як ЗСУ вибило ворога з північної частини країни і на наших теренах стало спокійніше, я з кожним днем переконувався, що потрібно іти навчатись, поки є час. Хочеться не тільки захищати території, але й знищувати ворога, який наче та саранча постійно суне на Україну».

Зважаючи на це, Володимир та Андрій обрали для себе перспективну спеціальність у військовому інституті – «Управління безпілотними літальними апаратами», адже за допомогою БПЛА можна наносити точкові удари по ворожих цілях. Чоловік уже має вищу освіту – магістр права «Антикорупційна діяльність» та «Менеджмент організації», теж магістерський ступень. Дружина Оксана закінчила бакалаврат спеціальності «Господарче та комерційне право», наразі вступила на навчання на магістерський ступінь «Антикорупційна діяльність». Подружжя – члени ВО «Свобода». А ще вони обоє навчатимуться на одній спеціальності разом із Андрієм.

Володимир згадує, що після того як подали з сином документи на вступ у Житомирський військовий інститут ім.С.Корольова, він на тиждень поїхав у Польщу. Коли повернувся, дружина приголомшила новиною – теж має бажання навчатися на офіцера запасу. На це відповів схвально: «Хочеш – ідемо». Спеціальність у всіх однакова. В історії навчального закладу таке вперше, що одразу троє представники однієї родини одночасно опановуватимуть ту саму спеціальність .

У родині зізнаються, що до вступу спеціально не готувалися, та й ніколи було. Життя саме їх підготувало, а війна – загартувала. Основна перевірка вступників – це тести на логіку та психотест.

За словами Грибана, у подальшому у сина заняття у військовому інституті проходитимуть раз на тиждень, а у них з дружиною – семестровий збір раз на півроку тривалістю три тижні. Наголошує, що жодних труднощів у зв’язку з цим виникати не має, адже з домашніми справами у цей період зможуть допомагати діти, а врешті і так завжди поєднували роботу, громадську та волонтерську діяльність із побутовими клопотами та вихованням дітей, спільно проходили усі життєві випробування.
«Ми ніколи не були осторонь процесів, які відбувалися в країні. Спочатку Майдан і «Революція Гідності», я був активним учасником, а діти з дружиною постійно моніторили новини, – продовжує Володимир. – Часто дружина і діти їздять зі мною на акції. Коли в 2014 році після Майдану почалась війна, я зайнявся волонтерством, у тому числі збирав та возив допомогу нашим захисникам на схід. Під час однієї з таких поїздок у липні 2014 року потрапив у полон, де пробув 61 день. Додому повернувся у вересні по обміну полоненими. З часом продовжив волонтерську діяльність. У Житомирський військовий госпіталь збирали і привозили продукти, купували та передавали праски, проводив дрібні ремонтні роботи там. Також привозили телевізори, лагодили їх, купували та встановлювали супутникові антени з тюнерами. Ремонтував автомобіль для 30-ї бригади – «капіталка» двигуна. У Донецьку область хлопцям з добровольчого батальйону «Правий Сектор» відправив двигун «УАЗ» зі свого автомобіля. Купував і відправляв на передову пральні машини. Допомагав військовим, внутрішньо переміщеним особам. Одним словом, що могли, те й робили. Шукав психологів і домовлявся з ними про проведення спільних тренінгів у нас по роботі з ПТСР, в школах влаштовували уроки патріотичного виховання. У школу в Пулинах придбав стенди для кабінету історії, сприяв закупівлі інтерактивної дошки сюди ж, подарував у освітні заклади району банера Героїв «Небесної сотні», які і на сьогоднішній день там розміщені. Щось таки за ці роки було зроблено, але ще багато чого не реалізованого. Бажань багато, та не на все вистачало сил».

 

Джерело: times.zt.ua

Автор: Юлія Демусь

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Залишити коментар Facebook