Минув тиждень від того часу, як Росія вчинила напад на суверенну і незалежну державу, називаючи свій хижацько – агресивний акт спеціальною операцією. Сьогодні вся Україна, а з нею – і весь світ, багаторазово переконалися, що в Україні російський «фюрер» веде війну на знищення української нації. Але в Україні ніхто не збирається капітулювати! Ніхто не падає духом. Хоча матеріальна база російського агресора помітно переважає ресурси українського війська. Україна і українці піднялися на народну війну. Про те, як відчуває цю війну Житомирщина, ми говорили із головою Житомирської обласної ради Володимиром Федоренком.
- Отже, Володимиру Іллічу, Житомирщина у перші години російської інтервенції потрапила під масований ракетний обстріл, з чого , власне, й розпочалася так звана «спецоперація»..
- Так, варто визнати – ударбув підступний, а розрахунок агресора полягав у тому щоб приголомшити українців, нанести непоправних втрат на військово – стратегічних обєктах ЗСУ і за два, максимум – три дні, оволодіти столицею України. Причому, без жодних аргументів, без жодних причин, без пояснень Володимир Путін розпочав масовані військові дії. Виконати свій першочерговий задум, провівши блискавичну «операцію», керівництво Росії не змогло. Сьогодні, коли позаду вже цілий тиждень героїчного спротиву з боку усього народу, усім стає зрозумілим, що Росія має дуже зухвалу мету, яку Путін вже не раз проголошував. Відтепер практично все українське суспільство розуміє, що так звана «демілітаризація» чи «денацифікація», яких кремлівський вождь вимагає від України, це суто надумані та ілюзорні речі. Однак практично кожен українець реально усвідомлює, що Росія – це не просто сусід, це вже зовсім не «братський» народ, а держава, яка прагне позбавити українців волі, свободи і власне ж, тієї ж державності. Йдеться фактично про геноцид політичної нації, яка за тридцять років своєї державницької історії витримала чимало драматичних випробувань, але завжди виходила із них з честю. Сьогодні в українців таке право жити за власними уявленнями та нормами цивілізації хочуть нахабно відібрати. За будь – яку ціну. Шляхом нищення, руйнацій, жорстокості і не зупиняючись перед вчиненням найстрашніших злочинів – злочинів проти людяності.
- Володимире Іллічу, влада Житомира і Житомирщини загалом опинилася у ситуації із непростими завданнями. Адже слід було майже миттєво і якнайскоріше організувати цілу низку заходів, які були зумовлені раптовим і дуже віроломним нападом. Треба було у найкоротший термін ( за день – два) перейти по суті на рейки життя за нормами військового часу.
- Власне кажучи, сьогодні Житомирщина вжеживе за такими нормами та вимогами. Територіальна оборона, комендантський час, інші мобілізаційні заходи потребували і досі потребують чималих зусиль, чіткої координації дій, злагодженості. Всього цього ми досягли по суті за три дні.
- Так, але все це не зробилося само собою?
- Це вдалосязробити завдяки консолідації зусиль керівників громад Житомирщини, завдяки плідній співпраці голови військової адміністрації Житомирщини Віталія Бунечка, депутатського корпусу Житомирської обласної і Житомирської міської рад. Ми зробили дуже багато і кожен житель Житомирщини може побачити це у своєму регіоні. Звісно ж, все, що потрібно для організації відсічі ворогу, ми робимо у безпосередньому контакті і під керівництвом військових. Звісно ж, існує чіткий розподіл обовязків, хто і за що відповідає, але головне – результат. Ми налаштовані на рішучу боротьбу. Кожен – на своєму місці. Житомиряни, які змушені сьогодні жити за вимогами воєнного часу, мають чітко їх виконувати. Як би не було важко, але сирена про початок повітряної тривоги має стати безумовним сигналом, який потребує швидких дій. Де знаходяться бомбосховища і будь – які сховища, люди вже знають. Так само важливо усвідомлювати необхідність дотримання вимог комендантської години. Надвечір городяни мають залишатися вдома. Якщо вже довелося рухатися містом на автомобілі, дуже важливо дотримуватися запроваджених норм і вимог: зупинятися, вимикати світло і чітко відповідати на поставлені питання. Але ще раз наголошую – комендантська година встановлена не спроста. Тому її вимоги категорично обовязкові.
- Володимире Іллічу, наскільки умови воєнного часу згуртували владу і народ? Чи є взаємодія у депутатському середовищі?
- Скажу відверто – взаємодія і взаємодопомога стали першою рисою нашого суспільства. У цьому, до речі, ключдо нашої впевненості і до конкретних успіхів. Хто б і що не казав про те, що із територіальною обороною ми трохи запізнилися, але сьогодні це сповна компенсовано дружною роботою і бажанням щохвилини прийти на допомогу один одному. Дуже важливо, аби ми всі разом не забували про пильність, обачність та всебічну увагу до того, що відбувається навколо. Окрім новин, за якими усі уважно стежать, ми маємо бути уважними, що діється довкола: у магазині, на сільській вулиці, і навіть у сусідній із вашою квартирі. Йдеться , звісно ж, про боротьбу із диверсантами, всілякими розвідниками, навідниками та агентами, яких ворог використовує у своїх підлих цілях
- Тобто завдані авіаудари по території області сталися за участі диверсантів – розвідників?
- Однозначно і цеще один важливий напрям нашої роботи, хоча, звісно ж, основна робота припадає на плечі правоохоронців. Вони вже затримали десятки диверсантів, їм у цьому допомагають жителі усіх сіл, міст та районів Житомирщини. Щодо моїх колег із числа депутатів, то більшість із них зараз займаються безпосередньою організацією життя у різних громадах області. Звісно ж, як це зазвичай буває, дехто із депутатів десь «загубився» і не відповідає на дзвінки. Але ж не забуваймо, що час перемоги все одно настане і тоді наша громада, кожен її житель зможе запитатти свого депутата про те, що він зробив, де він був і як він допомагав відбити навалу дикуна- агресора. Загалом нам вже за місяць – другий доведеться зробити чимало епохальних висновків. Про дружбу і про друзів, про лідерів і про псевдопатріотів, які якось раптово забули про свої полумяні слова та виступи. Однозначно, російсько-білоруська агресія надовго поховає дружнє ставлення українців не лише до росіян, але й до білорусів. Така, на жаль, обєктивна реальність. Як би там не було і яким драматичним не здавався розвиток щоденних подій, ми маємо чітко усвідомлювати, що час слів, гасел, імітації роботи, вже минув. Потрібні реальні дії, потрібна всезагальна увага і зібраність. Зрештою – потрібен ще й холодний розум.
- Володимире Іллічу, а як часто ви спілкуєтесь із сімєю, як почувається ваш синочок?
- Йому лише сім з половиною місяців і,звісно ж, я подумки часто із ними – моєю дружиною і сином. Але час такий, що навіть потелефонувати дружині вдається не щодня. До слова, моя сімя – в Україні, тут , у себе на Батьківщині. І саме тому ми будемо боронити нашу землю до кінця. Якщо точніше – до вигнання останньої зайди, що посягнула на Україну. Слава Україні!
