З першої зустрічі Таня знала, що вони будуть разом. А Роман завжди прагнув бути поруч – навіть коли їх розділила війна.
25-річний військовий 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, Роман зник безвісти в червні 2022 року на Донеччині, незадовго до ротації. Відтоді його наречена Таня не припиняє пошуки: організовує заходи для сімей зниклих безвісти бійців, бере участь у мирних акціях і робить усе, щоб знову побачити коханого.
Їхня історія почалася влітку 2017 року в селі Дмитровичі на Львівщині. Таня познайомилася з Романом, коли той приїжджав грати у футбол. Згодом вони зустрілися у парку біля Академії сухопутних військ, і з того моменту все змінилося. “Я одразу сказала подругам: ‘От побачите, ми будемо разом”, – згадує дівчина.
Роман навчався в Академії, а потім потрапив на службу до 30-ї бригади. Він мріяв про Сили спеціальних операцій, пройшов відповідний курс, але перевестися не вдалося.
Таня часто їздила до коханого на Житомирщину, де базувалася його бригада. Кожна зустріч була особливою. “Найкращі миті – коли ми просто були разом. Гуляли, стріляли в тирі… Я любила робити йому сюрпризи, як на його 22-річчя, коли несподівано приїхала зранку”, – розповідає Таня.
У 2021 році Роман поїхав на схід, а на Новий рік повернувся до Львова й освідчився. Вона сказала “так”. Пара планувала весілля на жовтень.
Проте 24 лютого 2022 року все змінилося. “Я відразу подзвонила Роману: ‘Ти ж казав, що війни не буде?'” – згадує Таня. Вона працювала художнім керівником народного дому та разом із колегами розбирала гуманітарну допомогу. Паралельно допомагала бригаді нареченого як волонтерка.
“Якось він подзвонив і сказав, що в них закінчується їжа. Я зібрала все необхідне і відправила хлопцям. Пізніше ми зібрали кошти на тепловізор, генератор…”
4 червня, під час примірки весільної сукні, Таня отримала повідомлення: “Можливо, не вийде побачити тебе в сукні, довго буду на позиціях”. Спочатку дівчина вагалася, але все ж надіслала фото.
Останній раз вони спілкувалися 7 червня. Наступного дня батьку Романа повідомили, що хлопець зник. Таня дізналася лише за два дні. “Я не могла повірити. Як людина може просто зникнути?”
Рідні почали власне розслідування: телефонували в лікарні, морги, шукали інформацію. Таня багато молилася.
Наприкінці червня вона отримала відео, яке поширили росіяни. “Я довго не могла додивитися його до кінця. А потім побачила знайоме обличчя… Це був мій Роман. Тоді я зрозуміла – він, ймовірно, у полоні”.
Дехто радив їй жити далі, забути, знайти когось іншого. Але Таня продовжує чекати.
Щоб впоратися з розлукою, вона організовує забіги “Біг замість тиші” у Львові на підтримку зниклих безвісти військових. Разом з іншими жінками, які чекають своїх близьких, стала героїнею фотовиставки “Нескінченна надія”, що побувала навіть у США.
Вона бере участь у мирних акціях, адже “кожен плакат, кожна публікація можуть наблизити нас до відповіді”.
Робота з дітьми в танцювальному колективі допомагає їй зберігати спокій. А у вільний час Таня читає, подорожує, вчиться новому – зокрема, освоїла відеомонтаж і навіть навчилася грати на барабанах.
Та щодня вона мріє про одне – почути голос Романа. “Я просто живу і чекаю. Чекаю на той день, коли він повернеться”.
