– Житомирська політехніка перша в Житомирі відкрила ліцей при університеті.
- – Ми не перші в Житомирі. Ми перші в Україні. Для нас відкриття Наукового ліцею стало своєрідним викликом і мотивацією. Адже це стимулювало нас прискорити завершення будівництва нового корпусу університету. І ми це зробили. Новий корпус вже введено в експлуатацію. А це 4 тисячі квадратних метрів. І не просто аудиторій. Там розміщено центр робототехніки, лабораторія готельної справи та ресторанного обслуговування, лабораторія розумного транспорту та ін.
– Крім того, що ви перші, чим відрізняється ліцей Житомирської політехніки від інших? Адже зараз їх відкривається досить багато, і, наскільки я знаю, інші житомирські ЗВО також відкривають свої ліцеї?
- – Профільністю. В нас дуже багато математики й іноземної мови. Якщо точніше – то щоденно. Це непросто. Але надзвичайно перспективно. Вже всі побачили, і діти, і батьки, що без математики неможливо вступити на більшість спеціальностей. І я пишаюся тим, що навіть у найважчі для університету часи ми не зняли жодної години математики. Адже це не просто предмет, це наука про структуру і порядок, це розвиток логіки й аналітичних здібностей, а вони потрібні в усіх сферах. Навіть якщо абстрагуватися від ЗНО. І зараз ми бачимо, що це було правильне рішення. Так, нашим ліцеїстам не просто, але це перспектива. Ми – Науковий ліцей. Це не тільки назва. Крім щоденної математики, значної кількості інформатики та іноземної, наші ліцеїсти зайняті і після закінчення занять. Загалом, їх робочий день з 8 до 17. Така собі «продльонка» для дорослих. Тільки в них наукові гуртки. Саме там ми популяризуємо не тільки технічні спеціальності, але й залучаємо їх до наукового, творчого процесу.
– Отже, Міжнародний конкурс WEB-дизайну, де студент Житомирської політехніки здобуває 2 місце, Міжнародний конкурс комп’ютерних проєктів Infomatrix 2021 – ваш студент знову в призерах. Це наслідки такої залученості?
- – Так, звичайно, це логічне продовження такої зайнятості. Нічого не виникає просто так. І ми намагаємося всіляко це демонструвати не тільки ліцеїстам, а й протягом навчання в університеті. Найкращі ліцеїсти отримують стипендії. Можливо, це не найбільші суми, але це можливість заробляти своїм розумом ще підлітком. Далі, якщо ти працюєш, ти будеш мати престижне місце практики, а потім роботи, оскільки в більшості найкращих підприємств міста, в IT сфері, працюють наші ж випускники, у нас є контакти і можливості.
Але це не єдині приклади. Це одні з багатьох. Наш університет займає 12 місце в Україні за кількістю міжнародних проєктів. І це нам багато дає. Мова не тільки про кошти. Це й обладнання для лабораторій, і можливості стажування для наших студентів і викладачів за кордоном та багато іншого.
– Всі знають, що заклади вищої освіти зараз не в найкращому фінансовому становищі. Але Житомирська політехніка оголошує тендер на 720 тис. грн. для встановлення макету Ейфелевої вежі та ще й пізніше прикрашає її вишиванкою.
- – Це кошти не просто на встановлення. Там враховано облаштування простору, встановлення лавок і смітників, відеонагляд, освітлення та інші речі. Ми вважаємо, що мало зробити красиві корпуси та аудиторії. Весь університетський простір має бути доглянутим. Не можна бути господарем тільки на одній частині, а іншу закинути.
– Але територія перед університетом перестала бути власне університетською. Тут багато дітей, старших людей.
- – Так. Так і має бути. Немає сенсу у створенні чогось, чим не можна користуватися. Ми прагнули не облагородити територію університету, ми хотіли створити відкритий простір для всіх мешканців Житомира. І вважаємо, що у нас це вийшло. Тут не тільки гуляють мешканці Корбутівки, сюди приїжджають всі житомиряни, привозять гостей, фотографуються. Чим більше буде таких місць, тим красивіше буде наше місто. Тим більше буде локацій, що привертають увагу не просто до університету, а й до Житомира.
– Але все ж таки. Це коштує грошей.
- – Так. І не маленьких. Територію треба доглядати, охороняти. Чесно кажучи, спочатку нам багато хто говорив, що з цієї ідеї нічого не вийде. Що все розламають, знищать. Ми бачимо, що це не так. Звісно, в нас є охорона. Але ми помічаємо, що і люди вдячні за таку локацію і цінують зроблене. А кошти ми заробляємо. Зменшення фінансування від держави стало своєрідним поштовхом для нас. Поштовхом до пошуку нових форм роботи. Ми виграли науковий проєкт «Еразмус +». І тільки це принесло нам більше 170 000 євро. І такий конкурс в нас не один. Ми систематично беремо участь у різних конкурсах і проєктах. За рахунок цього ми оснащуємо новітнім обладнанням свої лабораторії та аудиторії. А це, в свою чергу, дозволяє нам використовувати власне свої кошти на інші потреби.
- – Такі як Інтерактивний музей науки і технологій «Політехнік», в якому на власні очі можна побачити, як працюють закони фізики, механіки та ін.? Він відкритий для всіх? Чи то тільки для студентів?
- – Це абсолютно відкритий для всіх простір, створений руками наших студентів, метою якого є не просто показати явища фізики чи механіки. Тут можна все чіпати та пробувати. Можна зіграти у вертикальний більярд, побачити, як працює 3Д-принтер або сконструйований з пластикових труб орган, цифровий мікроскоп та інші цікавинки зі світу науки. Як і простір навколо університету, це абсолютно відкрите місце для всіх житомирян. Єдине, що ми просимо, – телефонувати і попереджати, щоб не створювати скупчення людей, щоб було безпечно і щоб наші екскурсоводи могли якісно все показати, а самі відвідувачі – все спробувати. Це ж дуже важливо. Не можна привити дітям інтерес до науки через читання законів фізики. Це можна зробити тільки так, демонструючи ефект чорних дір та інші явища наочно. А це не просто народження інтересу, кожен маленький зацікавлений відвідувач музею може стати інженером, який не просто працюватиме в цій сфері, а який дозволить нашому місту і нашій країні вийти на новий щабель розвитку. Музей став логічним продовженням нашого щорічного фестивалю Space Tech Fest, який збирає величезну кількість відвідувачів. А це значить, що інтерес є. І його потрібно тільки підтримати.
- – Але це ж знову витрати, які незрозуміло чи повернуться. Це дуже віддалена і ризикова інвестиція. Особливо в наш непростий час.
- – Так, ми витрачаємо. Але треба дивитися на це під іншим кутом зору. Це не просто витрати, це інвестиції. Інвестиції в нашу молодь, університет і місто загалом. Адже якщо до нас приходитимуть діти, приїжджатимуть студенти, в тому числі і з інших міст, які казатимуть, що Житомир – це цікаво, що тут є маса атракцій та можливостей, то і наше місто отримає нове дихання, молодь не виїжджатиме в Київ та за кордон, тоді і наша держава отримає класних молодих інженерів, технарів, айтішників.
Можливо, це тривала і ризикова інвестиція, але якщо ви чітко не знаєте, куди хочете потрапити – скоріше за все, ви опинитеся не в тому місці, де хотілося б бути. І це не я сказав. Це Конфуцій. Якщо ми не працюватимемо на перспективу, якщо будемо думати тільки про розвиток університету, а не про розвиток міста і країни загалом, то навряд чи колись зможемо стати на один щабель з європейськими країнами. А я цього не хочу. Я живу в цьому місті, тут живе моя сім’я і навчаються мої діти. І я хочу, щоб вони пишалися тим, де вони живуть, а не шукали, куди втекти. І якщо кожен робитиме так само, то не буде потреби в закордонах, заробітках. Будуть приїжджати вчитися до нас. Що, власне, вже є в Житомирській Політехніці. Якщо ми це зробили, то і місто зможе.
– В одній з новин про ваш університет була інформація, що за останній рік студентам було виплачено премій на 90 тис. грн. Це не помилка? Точно студентам, не викладачам?
- – Так, і це нормально. Не знаю, чому вас це дивує. Ми постійно виплачуємо премії переможцям спортивних, наукових конкурсів, творчим колективам, учасникам студентського театру. Можливо, це не найбільші суми, але ми стараємося, щоб наші студенти відчували, що ми вдячні за їх роботу і зусилля. Що якщо вони працюватимуть, то і ми будемо допомагати їм, шукати місця для роботи, влаштовувати на практику, давати стипендії і премії. Так і має бути. Будь-яка робота повинна бути оцінена й оплачена.
– Ви підписали меморандум з Міністерством у справах ветеранів України, після чого було створено Навчально-науковий центр конверсії військових кадрів і ветеранів війни. Чому ви? Ви ж не військовий заклад.
- – Не військовий, але це абсолютно логічно. Це, знову ж таки, продовження тієї роботи, яку ми робимо не один рік. Поясню чому. За період з 2016 по 2021 рік у нашому ЗВО навчалося близько 700 учасників бойових дій. Безкоштовно. Це не було просто. Перших 200 осіб ми взяли на свій страх і ризик. У нас не було для них бюджетних місць. Але ми їх пообіцяли. І пішли оббивати пороги всіх кабінетів. Пояснювали, хто ці люди, просили і розказували про важливість такого навчання. Адже це не просто освіта, це повернення до громадянського життя, це нове дихання і нові можливості для людей, які віддавали задля нашої безпеки і спокою своє здоров’я і сили, ризикували життям. І я вважаю, що ми їм винні. І ми добилися свого. У нас і далі безкоштовно навчаються військові й учасники бойових дій. Разом із норвезькою програмою «Професійна адаптація. Інтеграція в державну систему» відкрито центр, де не тільки військовослужбовці, а й члени їх сімей можуть освоїти нові спеціальності, організувати власну справу для успішної адаптації до життя у громадянському суспільстві. Ми перші в Україні, хто започаткував такий центр. Але це не приклад гордощів, ми хочемо стати прикладом для наслідування, щоб і інші ЗВО створювали такі центри. Адже це не просто повернення до успішного життя наших захисників, це наша вдячність за те, що вони роблять.
Саме сукупність цих всій дій: адаптація до життя наших військових, якісна освіта для нашої молоді, взаємодія з роботодавцями для того, щоб гарантувати роботу студентам, зацікавлення дітей наукою може дати розвиток. Робота не тільки на себе, на своє підприємство чи установу, але й розвиток навколишнього простору, саме це все може створити місто з ідеальними умовами для життя. І я буду працювати не тільки для свого університету, я працюватиму для свого міста.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
