Суботній ексклюзив

Віктор Брокарєв: Медицина  невідкладних станів – це сестра військової медицини і  досвід роботи  на станції «Швидкої допомоги» мені сьогодні згадується і  допомагає

Варто вже визнати, що слово «війна» на п’ятдесятий  день протистояння  із російським  агресором увійшло до лексикону кожної людини.  Що поробиш, ми вже  звикли  до війни, до комендантської години,  до сирен,  до вибухів і  руйнацій. Водночас  ледь не на кожному кроці ми  намагаємося  почути,  прагнемо  зрозуміти суть тих подій, які вирують і клекочуть, хоча  буває, що  проходять  поруч  з нами зовсім тихо і   непомітно. А  тому наша увага завжди посилюється до тих людей, хто конкретно і  безпосередньо пішов воювати  за Україну. Саме  тому  нашим  співрозмовником став Віктор Брокарєв, якого житомиряни  знають, як  лікаря – кардіолога обласної клінічної лікарні, а  також – як  депутата Житомирської міськради минулого скликання.

Вікторе, п’ятдесят  днів від початку війни вже минуло і подій у цю півсотню днів  та  ночей встигло вміститися  надто багато. Розкажіть про свій  шлях до війська, про те чим  займалися у ці  дні, що найбільше запам’яталося  і які  враження від пережитого?

-Якщо по порядку,  так  би мовити,  хронологічно,  то все  начебто дуже просто – 24  лютого, коли  агресор обстріляв ракетами  десятки  наших міст і військових об’єктів, я вмить  зрозумів, що це  вже  не та війна, яка продовжувалася вісім  років  на Донбасі. Один день , 25  лютого, я витратив на  те, аби відправити сім’ю у село,  де вважав, що буде  безпечніше. Наступного дня попрямував у військомат. Народу, який бажав йти захищати Україну, було повно. Записався  у підрозділ територіальної оборони рядовим  солдатом, хоча  маю військове  звання  капітана запасу.  Проте хотілося бути , як  то кажуть,  при  ділі, хотілося  готуватися, за  щось конкретно відповідати, а  тому  я відразу звернув увагу  на питання чи,  точніше,  проблеми,  медичного забезпечення  нашого підрозділу. Слід зауважити, що загалом події початкового етапу  російської агресії в Україну  розвивалися  стрімко та  навіть блискавично. Скрізь і всюди.  І  не лише на  фронтах,  де відбувалися  сутички із ворогом, який  намагався  швидко реалізувати свої плани блискавичної війни за чотири  доби. У  нашому, українському  «таборі» із початком війни  також прискорилися  дуже важливі процеси. Проте моє перебування у  підрозділі  тероборони  було нетривалим, бо вже 3 березня я  дізнався про початок  формування  Першої бригади  спец призначення Збройних сил України ,  де  було багато моїх знайомих,  друзів,  соратників  ще із часів євромайдану. Якраз у  процесі створення чи  то формування нової частини мені  і запропонували очолити  медичну службу, на  що  я швидко погодився. Ось у такому  новому  амплуа, вже  на  новій посаді,  я  перебуваю і  досьогодні.

–  Згадую про те, що  у вашому послужному списку посад, які вам  доводилося  займати, була  тривала  робота у складі  бригад «Швидкої допомоги». Можливо якраз звідти у вас  навички такого, скажемо так,  мобільно – похідного характеру?

– Насправді досвід (а це насправді  аж шість  років) роботи  на «Швидкій» для  кожного лікаря є безцінним і  може служити таким  собі майданчиком у вирішенні чималої кількості життєвих проблем. Так  би мовити, медицина  невідкладних станів – це сестра військової медицини і  досвід роботи  на станції «Швидкої допомоги» мені сьогодні згадується і  допомагає. Хоча,  звісно ж, нинішні мої посадові  обов’язки стосуються  більше організаційних питань.  Організація, формалізація,  реєстрація і ще  декілька  всуціль  бюрократичних термінів  та понять – це  те, без чого не обходиться у  жодній  новій  справі. Але  зусиль  така  діяльність вимагає нітрохи  не менше,  аніж безпосередня  бойова підготовка  підрозділу.

Мушу  запитати і про ваш депутатський  досвід, який можливо також став сьогодні у пригоді на посаді  очільника медичної служби  бойового підрозділу?

– Депутатська  діяльність однозначно допомагає і  досьогодні. Адже наш підрозділ  розпочав своє формування у Житомирі і  досі  більшість суто організаційних питань ми вирішуємо саме  завдяки  Житомиру, житомирянам і безпосередньо завдяки  владі  обласного центру.  Про владу і  її підтримку – то тема  окремої розмови, але мені  особисто допомагає розуміння усіх частин і кожного «гвинтика» владного механізму, де вирішуються  сотні малих і великих проблем. Що не кажи, але п’ять  років  майже щоденного спілкування із чиновниками  міської ради сьогодні  також стають у пригоді – у  разі  потреби достатньо нетривалої телефонної розмови і справи  просуваються і вирішуються. Це начебто деталі, але  без них – нікуди!

– Стосовно вашої служби у бригаді спеціального призначення. Наскільки ті першочергові завдання , які  були перед вами поставлені, сьогодні вже вирішені чи  вирішуються?

– Зауважу,  що наш підрозділ формувався у майже  блискавичній  обстановці. Звісно ж, до кола моїх безпосередніх обов’язків  та  завдань, належали питання  забезпечення медикаментами, персоналом і  транспортом. Зауважу, що часу  на те, щоб  подавати  заявки, очікувати  на  те, що нам щось передбачать і виділять, у  нас  не було. Питання про терміни підготовки бригади  розглядалось у  варіанті  кількох тижнів. А  деякі  підрозділи, які  були укомплектовані найдосвідченішими  людьми, що мали  досвід військової служби, або ж навіть досвід служби у  спеціальних підрозділах,  вирушали у  район безпосередніх бойових дій  і  контактів із військами  агресора вже  за  тиждень після початку формування  бригади. Тому найголовнішу роль у  забезпеченні медикаментами наших підрозділів відіграли волонтери. Це також окрема  розмова, це  потужне співтовариство, яке вміє і  здатне вирішувати  найскладніші  завдання у  дуже оперативному варіанті. Завдяки  волонтерам ми  маємо те, що потрібно для нашого підрозділу у  найскрутнішу  хвилину.

–  З погляду військового лікаря,  наскільки  конкретною і  достатньою була  проведена підготовка  особового складу  бригади?

– Абсолютно кожен військовослужбовець пройшов  повний  навчальний курс із тактичної медицини. Наголошую, що увага до питань медичної готовності,  розуміння і порядок виконання найперших дій у разі поранення, контузії чи  травмування,  була всезагальною і  люди  слухали,  запитували, вчилися абсолютно уважно, предметно, а  то  навіть із захопленням. Жодного формалізму чи зневажливого ставлення до питань медичного забезпечення бути  не може і  немає. Кожен  боєць  нашої бригади  забезпечений індивідуальною аптечкою, але  головне – він навчений  нею користуватися.

Вікторе, сьогодні на вулиці весна і  погода, як  то кажуть, вкрай мінлива: то сонце із теплом, а  буває й сніг,  «мінусові» позначки за минулий місяць неодноразово нагадували про зиму. Як у  таких умовах доводиться  із особовим складом у підрозділах працювати, адже  хворі мають бути? Тим  паче – нещодавно ми жахалися спалахів пандемії  COVID-19?

– Розпочну із «ковідної» теми. Ви не повірите, але  у  жодного бійця чи командира, у якого була  нежить,  головний  біль чи  навіть піднімалася  температура тіла, не було виявлено COVID-19. Хоча  проводилося  тестування ( у  нас все  необхідне для  таких ситуацій є у  наявності). Але «ковід» десь зник. І слава Богу! Стосовно  інших питань,  то доводиться  бути уважним, адже  люди, які  потрапляли  до складу бригади,  не проходили  певних спеціалізованих медичних (так  званих – посилених)  оглядів. Якщо чесно – було не до того. Але час  йде,  місяць активних приготувань вже  позаду. У  деяких підрозділів нашої бригади вже й власний  бойовий  досвід є. Є й  поранення. У разі, якщо у військовослужбовця виникли проблеми  зі здоров’ям , ми  направляємо його до шпиталю чи  навіть до найближчої лікарні. Але нинішній стан  підрозділів, які  зараз  завершують процес  комплектації та  злагодження, цілком  задовільний. Так  що ми готові до виконання  найвідповідальніших завдань. Ми  розуміємо можливі складнощі,  надзвичайні ситуації,  ризики і  т.п. Але  ж це – війна,  де  без складнощів,  без втрат та випробувань не буває.

 

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Схожі матеріали

Лютий 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829