Цей проникливий вірш житомирського поета Василя Головецького — глибока емоційна рефлексія над реальністю війни, втратою й вічною пам’яттю. У поезії «Військовий цвинтар» автор відверто зізнається: приходити на це місце — страшно. Не лише тому, що тут спочивають полеглі герої, а тому що кожна могила — це зламана доля, зупинене життя, яке могло бути.
Поет говорить не лише про фізичну смерть, а й про ментальну близькість до загиблих, коли на плиті бачиш власне прізвище, — це сильна метафора, яка розмиває межу між живими і мертвими. У кожному рядку — гірка правда про втрачену молодість, кохання, родину, про життя, яке «немає вороття».
Цей вірш — набат для кожного, хто забуває ціну свободи. Василь Головецький нагадує: пам’ять про загиблих — це наш моральний обов’язок. А життя — безцінне.
