У серпні на Михайлівській у Житомирі розібрали всі примірники його нової книжки. А сам автор ще й вибачався перед людьми, яким вона не дісталася. 28 жовтня Василю Головецькому виповнюється 72 роки. Він давно міг би відпочивати від журналістики й літературних турбот, але продовжує писати вірші майже щодня, видавати книжки та зустрічатися зі своїми читачами.
Василь Миколайович — заслужений журналіст України, письменник, поет, колишній керівник Житомирської обласної телерадіокомпанії. Його добре знають на Житомирщині, а його вірші про війну, матерів, людські втрати й любов до життя читають далеко за межами області.
72 роки, 18 книжок і нова нагорода
Цей рік приніс імениннику дві важливі творчі події.
У квітні Василь Головецький став лауреатом літературної премії імені Василя Земляка. Нагороду присудили за прозові збірки «Маркіянові яблука» та «Душа оглянулась».
Для письменника ця відзнака особлива. Свого часу саме з прози він починав літературний шлях, а Василя Земляка називав одним із майстрів, у яких учився письменницького ремесла.
А 30 серпня на Михайлівській відбулася презентація його нової збірки «Обіймаю життя!» — уже 18-ї художньої книжки автора.
Зустріч проходила просто неба, біля фонтану. Люди приходили поспілкуватися з письменником, придбати книжку й отримати автограф. Серед гостей була й Наташа Єфименко, яка спеціально приїхала з Малина. Примірників для всіх охочих не вистачило.
Про цю теплу зустріч письменника з читачами в центрі Житомира ми розповідали наприкінці літа.
Як учитель математики став журналістом і поетом
Василь Головецький народився 28 жовтня 1954 року в селі Головецько на Львівщині. Його батько працював лісником. У дитинстві хлопець часто бував із ним у горах, а від матері й бабусі чув народні пісні та перекази.
У шість років Василь зазнав тяжкої травми й понад чотири роки лікувався в санаторії поблизу Львова. Після одужання повернувся до навчання, закінчив школу із золотою медаллю, а згодом вступив на математичний факультет Львівського університету імені Івана Франка.
У 1976 році молодий учитель приїхав на Житомирщину. Викладав математику й фізику в селі Сушки на Коростенщині, водночас співпрацював із місцевою газетою. Журналістика поступово захопила його настільки, що вже 1979 року він став штатним кореспондентом «Радянського Полісся».
У великому інтерв’ю народному тижневику «Субота» Василь Миколайович із теплотою згадував початок своєї журналістської дороги. Саме на Коростенщині, за його словами, він знайшов не лише роботу, а й своє справжнє покликання.
«Мамина доля» — передача, яку пам’ятають досі
Особливе місце в його житті посіло телебачення. З початку 1990-х років Василь Головецький працював у Житомирській обласній телерадіокомпанії, був головним редактором, а згодом генеральним директором.
Він створював і вів авторську програму «Мамина доля», у якій герої розповідали про своїх матерів. До неї композитор Костянтин Яновський написав на слова Головецького пісню «Тернова хустина».
В одному з інтерв’ю письменник пригадував, що навіть через багато років на Житньому ринку його впізнавали жінки й запитували, чому передача більше не виходить.
За власними підрахунками Василя Миколайовича, за роки роботи на телебаченні він провів понад тисячу передач. А ще передав сільським школам і бібліотекам більш ніж сім тисяч книжок — власних та інших авторів.
Вірші, які народжуються майже щодня
Свою першу художню книжку «Маркіянові яблука» Василь Головецький видав ще у 1980-х роках. Тоді він більше тяжів до прози. Поезія прийшла згодом і поступово стала невіддільною частиною його життя.
У розмові із журналісткою «Суботи» Сніжаною Смирновою письменник зізнався:
«Жага до написання віршів — нездоланна сила, яка не відпускає!»
Він розповідав, як іноді один поетичний рядок з’являється просто під час прогулянки й не дає спокою, доки не перетвориться на вірш.
Після початку повномасштабного російського вторгнення у творчості поета особливе місце посіла війна. У 2022 році вийшла збірка «Мамо, я убитий в Ірпені!». Відео на слова однойменного вірша набрало в соціальних мережах мільйони переглядів.
У жовтні 2026 року Василь Головецький написав невеликий вірш «12 тривог» — про день, коли повітряні тривоги знову переривали життя Житомира. Навіть чотирьох рядків йому вистачило, щоб передати особисте переживання війни.
Найбільше багатство — десятеро онуків
У житті письменника були й складні періоди, і втрати. Про них він говорив у наших інтерв’ю відверто, без бажання прикрашати власну біографію.
Але коли мова заходить про родину, його слова стають особливо теплими. У серпні 2025 року Василь Миколайович розповів «Суботі», що має десятеро онуків та правнучку. Саме їх він називає одним із найбільших своїх життєвих щасть.
Попри численні літературні нагороди, поет зізнавався, що ніколи не вважав звання та відзнаки головною метою творчості. Значно більше для нього важать самі книжки, спілкування з людьми й можливість залишатися корисним.
Василю Миколайовичу, з днем народження!
Від редакції Суботи Онлайн та з найтеплішими побажаннями від шанувальників Вашої творчості — щире вітання!
Дорогий Василю Миколайовичу!
Ви прожили стільки різних життів в одному: учителя, журналіста, телеведучого, письменника. І в кожному знаходили людей, історії та слова, які залишалися з читачами й глядачами на довгі роки.
Сьогодні ми бажаємо Вам передусім здоров’я. Міцного, надійного, такого, щоб вистачало і на нові книжки, і на зустрічі з друзями, і на довгі розмови з онуками та правнучкою.
Нехай поруч будуть люди, яким Ви дорогі. Нехай серце має сили радіти кожному дню, а творче натхнення приходить так само щедро, як і раніше.
Бажаємо Вам дочекатися миру й Перемоги України, ще не раз зібрати навколо себе читачів на Михайлівській, тримати в руках нові книжки та бачити, як їх читають люди.
З 72-річчям Вас, Василю Миколайовичу! Многая і щасливая літа!
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.
