На центральній вулиці містечка Любар на Житомирщині, під брамою ветеринарної аптеки щоранку за будь-якої погоди можна спостерігати одну й ту ж картину. Там збираються в зграйку коти і собаки, які виглядають на дорозі знайомий їм автомобіль. Чотирилапі чекають на власників аптеки, якими є молоде подружжя ветеринарних лікарів Карина Краснопольська та Михайло Горобець.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Карина і Михайло їздили на заробітки до Великої Британії. Чергову таку поїздку за кордон довелося скасувати наприкінці лютого 2022 року.
— Я приписаний до Любарського військкомату і маю перебувати тут, а Карина приїхала зі мною, — розповів в інтерв’ю ЗМІ Михайло. — На початку повномасштабної війни тата забрали на війну, а вдома залишилася хвора мама і господарство, тому наша допомога була дуже потрібна. Оскільки роботи в Любарі для нас не було, щоб мати джерело доходу, вирішили спробувати започаткувати свій бізнес — відкрили ветеринарну аптеку.
І тоді ж біля свого закладу господарі стали залишати миску з кормом для вуличних тварин. Схоже, що між тваринами, як і між людьми, працює «сарафанне радіо», бо згодом до тієї рятівної миски, де постійно водився корм, почали сходитися й інші коти та собаки, яких за потреби ці добрі люди ще й підліковували. Нині, узимку, ветаптека ще й перетворилася на таку собі рукавичку з казки, адже до неї тварини забігають ще й просто погрітися чи сховатись від дошкульних вітру й морозу. Зараз там постійно мешкає руденька киця Валер’янка, яка вже стала символом аптеки та зіркою соцмереж. Грайлива Валер’янка дуже любить відвідувачів, а вони — її. Власники аптеки вважають, що кішечка ще й виконує роль терапевта, бо всі, хто її гладить, виходять із усмішкою. Безпритульні тварини також приходять сюди по ласку й тепло, яких їм так не вистачає.
Карина й Михайло кажуть, що не рахували, скільки безпритульних тварин пройшло через них. На сьогодні вони підгодовують близько десятка собак та ще десь стільки ж котів. Подружжя пояснює:
— Зараз голодна і холодна пора. Для вуличної тварини часом жменька найдешевшого корму або навіть окраєць хліба чи натуральні шкурки від ковбаси одного дня можуть стати порятунком від голодної смерті. Подбаймо про братів наших менших, які до того ж так само, як і люди, ще й потерпають від ворожих обстрілів.
