У 2025 році Червонський цукровий завод на Житомирщині не переробив жодної тонни цукрових буряків. Про це підприємство повідомило у власному звіті, датованому 4 лютого 2026 року. А в сусідній Андрушівці тим часом оформлювали охоронні документи на будинок культури, що залишився від колишньої цукроварні.
Колись навколо цих підприємств виростали робітничі квартали, відкривалися школи, лікарні та клуби. При заводах діяли навіть власні оркестри. Сьогодні про ту епоху розповідають старі корпуси, музейні експонати й документи, у яких досі збереглися імена людей.
Журналісти Суботи Онлайн зіставили архівні матеріали, судові рішення, звіти місцевої влади та спогади жителів Житомирщини. Історії трьох цукроварень виявилися зовсім різними.
Андрушівка: завод зник із виробничого життя, а його будинок культури захищали через суд
На вулиці Садовій, 2 в Андрушівці на Житомирщині стоїть будинок другої половини XIX століття. Колись він належав до життя цукрового заводу. Тепер це комунальна будівля, яка має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Її площа — 1189,5 квадратного метра. Пам’ятку взяли на державний облік ще 2000 року, але через багато років питання охоронного договору дійшло до суду.
У червні 2025 року Житомирський окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Андрушівської міської ради щодо неукладення охоронного договору на колишній заводський будинок культури. Суд зобов’язав міську раду оформити відповідний документ.
У звіті міськради за 2025 рік уже зазначено, що для будівлі виготовили паспорт пам’ятки та уклали охоронний договір. Її охоронний номер — 195.
Історія самого цукрового підприємства завершилася раніше. Юридичну особу ВАТ «Андрушівський цукровий завод» припинили 20 липня 2007 року у зв’язку з банкрутством. Історичні корпуси заводу збереглися на фотографіях, зроблених у 2013 та 2017 роках.
Старі цегляні стіни з великими арковими вікнами нагадують, наскільки серйозним було це виробництво. Про його розмах у XIX столітті свідчить і чисельність робітників Андрушівської цукроварні у 1874 році — 1190 людей.
Але заводське минуле міста збереглося не тільки в будівлях.

Родина робітника: як донька цукровика очолила інше підприємство
В Андрушівці жила родина Хомичів. Валентина Іванівна працювала вчителькою Гальчинської школи, а її чоловік Юрій Михайлович — на місцевому цукровому заводі.
Їхня донька Оксана у 1978 році закінчила Андрушівську школу №2 із золотою медаллю та вступила до Київського інституту харчових технологій.
Після навчання вона повернулася до рідного міста. Першою посадою Оксани Юріївни Матвієнко стала робота мікробіологинею на Андрушівському маслосирзаводі.
За 25 років вона пройшла шлях від лабораторії до керівництва підприємством. У біографічному нарисі, опублікованому Андрушівською райдержадміністрацією 2009 року, зазначалося, що на той час Оксана Матвієнко вже 12 років очолювала маслосирзавод.
У цій родині батько працював на цукроварні, а донька пов’язала своє життя з іншою галуззю харчової промисловості. Такі біографії допомагають побачити заводську Андрушівку через людей, які виростали поруч із виробництвом.
Червоне: заводський будинок культури, який пережив зміни епох, але не пожежу
У Червоному на Житомирщині історія цукрового заводу тісно переплелася з долею палацу Терещенків, робітничих будівель і місцевого культурного життя.
Наприкінці XIX — на початку XX століття тут звели будівлю, яку використовували як готель для працівників цукроварні та селян, що приїздили на місцевий базар.
Після революції приміщення перейшло до цукрового заводу. Згодом тут розмістили будинок культури.
Краєзнавиця Тетяна Андрійчук у жовтні 2023 року розповідала журналістам Суспільного про колишнє життя цієї споруди:
«Тут були художні майстерні, комітет профспілки, гуртки, зокрема, духового оркестру».
У будинку також працював кінотеатр. За спогадами місцевих жителів, музиканти шкільного оркестру могли безплатно відвідувати кіносеанси за участь у виступах.
Після початку 2000-х приміщення вже не використовували. А 17 жовтня 2023 року в ньому спалахнула пожежа.
Вогонь знищив дах і дерев’яні перекриття. Від історичного будинку залишилися зовнішні стіни. Туристичний гід Тарас Коновалов, який ще того дня проводив там екскурсію, після пожежі написав:
«Тепер всього цього немає, воно вщент згоріло».
Споруда належала до історичної забудови Терещенків, але, за словами місцевих краєзнавців, окремого статусу пам’ятки архітектури не мала.
Сам Червонський цукровий завод продовжував існувати як підприємство. Однак у екологічному звіті ПрАТ «Червонський цукровик» зафіксовано, що виробничого періоду переробки цукрових буряків у 2025 році не було.
Документ датований 4 лютого 2026 року та підписаний виконавчим директором підприємства В. В. Гринем.

Родина Бодашків та оркестр, який грав для цілого селища
Заводський оркестр у Червоному виріс зі шкільного музичного гуртка, що діяв із другої половини 1980-х років. Його організатором став педагог Валерій Чемерис.
У 1991 році при цукровому заводі створили окремий духовий оркестр зі старших вихованців гуртка. Музиканти виступали на святкових заходах у селищі.
Із цим колективом пов’язана історія родини Бодашків. Валентина Михайлівна викладала музику в місцевій школі, а її сини Андрій та Михайло продовжили музичну справу.
У 1995 році Андрій Бодашко очолив заводський оркестр. Згодом його молодший брат Михайло також працював із духовими колективами Червоного, допомагаючи музикантам цукроварні та місцевих сіл.
Імена родини збереглися у спогадах, які зібрав місцевий краєзнавчий сайт «Червоне — зробимо кращим!». Там названо й інших музикантів заводського оркестру: Дмитра Левчука, Петра Паламарчука, Тараса Олійника та їхніх товаришів.
За спогадами учасників, заводський оркестр проіснував приблизно до 2009 року. Разом із ним зникла одна з традицій, яка об’єднувала різні покоління жителів Червоного.
Що зберігають архіви Житомирщини
У Державному архіві Житомирської області залишилися цілі масиви документів про колишні цукрові підприємства.
Серед них — фонд Червонського цукрового заводу, документи заводського профспілкового комітету за 1917–1922 роки, матеріали Андрушівського державного цукрового комбінату та фонди інших підприємств області.
У березні 2018 року архів представив виставку з історії цукроваріння на Житомирщині. Серед експонатів був план містечка Червоного та цукрового заводу Федора Терещенка 1891 року.
Показували також внутрішній розріз цукросушарні Коровинецького заводу та проєкт залізничної гілки до Бердичівського цукрового заводу 1904 року.
У Великих Коровинцях на Житомирщині цукроварня колись забезпечувала роботою сотні людей. У дослідженнях історії підприємств Терещенків наведено середню чисельність працівників Коровинецького заводу — 800–900 осіб.
У документах збереглася інформація про соціальні заклади при заводах, умови праці та організацію робітничого побуту. При Червонській цукроварні діяла лікарня, яка обслуговувала не лише працівників, а й мешканців навколишніх поселень.
Де на Житомирщині продовжують виробляти цукор
За даними Житомирської обласної військової адміністрації, у сезоні 2025/26 переробку цукрових буряків в області здійснював лише один завод — ТОВ «Сігнет-Центр» у селі Андрушки на Житомирщині.
Станом на 1 грудня 2025 року підприємство отримало 180 тисяч тонн буряків і виробило близько 24 тисяч тонн цукру.
Андрушки й Андрушівка — різні населені пункти. Завод компанії «Сігнет-Центр» не є колишнім Андрушівським цукровим заводом Терещенків.
Тим часом у Червоному пам’ять про цукрову епоху зберігали навіть старі музичні інструменти. За спогадами місцевих краєзнавців, частина інструментів шкільного оркестру залишилася в Червоненському ліцеї.
У родині Бодашків пам’ятали й іншу історію. Коли Михайло одружувався, його вихованці потайки підготували музичний подарунок: зустріли молодят після церемонії одруження та заграли для них марш. Це було вже не заводське свято — музиканти прийшли заради свого вчителя.













