У невеликому населеному пункті вбивство завжди викликає більший резонанс, ніж у мегаполісі, де кількість тяжких злочинів зашкалює. Можливо, це пов’язано з тихим, розміреним життям місцевих жителів, або з тим, що в невеликих селах чи містечках абсолютно всі, так чи інакше, знайомі між собою. Тому криваве вбивство, скоєне в селищі Іванопіль, шокувало всю Краснопільську громаду. Шокувало насамперед тим, що співробітники поліції за підозрою у скоєнні злочину затримали жінку, яка перебувала у стосунках із покійним.
Про вбивство співробітникам поліції повідомив місцевий староста Андрій Звягельський у четвер, 2 листопада, у другій половині дня, якого, своєю чергою, поставили до відома односельці. У приватному будинку за адресою:вулиця Шевченка, 28 правоохоронці дійсно виявили тіло 45-річного господаря з ознаками насильницької смерті. Убитим виявився колишній міліціонер Василь Мельник, який раніше служив у столиці. Після того, як він залишив службу, чоловік переїхав до Іванополя. На місце події прибула слідчо-оперативна група Бердичівського райвідділу поліції. Оглядаючи тіло чоловіка, експерти виявили ножові поранення.
Під підозру одразу потрапила співмешканка потерпілого Світлана. Вона стверджувала, що за час її відсутності чоловік просто помер. Жінка перебувала у стані алкогольного сп’яніння, давала суперечливі свідчення та переконувала слідчих у своїй непричетності до смерті чоловіка. З місця події слідчі вилучили низку доказів та знаряддя вбивства, яке оперативники знайшли на сусідній земельній ділянці.
Поліцейські затримали жінку в порядку ст. 208 (Затримання уповноваженою службовою особою) Кримінального процесуального кодексу України.
Після служби в органах Василь пристрастився до алкоголю і вів неправильний спосіб життя
Василь Мельник останні кілька років проживав у батьківській хаті, яка дісталася йому після смерті батьків. Свого часу був одружений, має від першого шлюбу двох синів. Перша дружина покійного, до речі, разом із меншим сином була на похороні. Старший син не зміг приїхати, бо зараз служить і перебуває в зоні бойових дій.
Як познайомилися і зійшлися Василь і 43-річна Світлана, сусіди вже не пам’ятають. Жінка теж раніше була заміжня, але її чоловік – учасник Антитерористичної операції – загинув ще 7 років тому. У неї є дорослий син від першого шлюбу, який теж пішов стопами батька, встиг побувати на війні й демобілізуватися. Після трагедії він сказав усім односельцям, що назавжди виїжджає з Іванополя, бо йому соромно дивитися людям в очі.
Світлана жила на сусідній вулиці й теж мала власне житло, періодично вони з Васею сходилися й жили разом. Коли посваряться, то кожен іде до себе, а як вивітриться хміль, то знову сходяться.
“Випивали обидва, на роботу не ходили, хоча я неодноразово і пропонував. У нас зараз в Іванополі робота є. Набирає людей Бердичівська швейна фабрика і місто Козятин, є дві місцеві швейні фабрики, м’ясокомбінат, Kromberg & Schubert возить також людей. Але вони відмовилися. У них завжди були сварки. Знаєте, як вип’ють, так і починають. У них уже були сутички, коли вона завдавала йому травм. Бачите, ми не знаємо, що там сталося, суд ще не встановив її провину. Знаю точно, що того вечора їх було троє, вони здали горіхи, насмажили риби, ще якусь закуску зробили і сіли пити. Третій учасник цих подій, Віктор, перебував того вечора з ними. Каже, що вони посиділи, випили пляшку, і він пішов додому. Василь у той момент був ще живий. Вони зі Світланою сварилися, бо в них виник конфлікт через гроші. Ми досі всі шоковані. У нас дуже рідко таке трапляється, частіше є щось легке, побутове”, – зазначив Андрій Звягельський у телефонній розмові з журналістами.
Після вбивства Світлана просила сусідів допомогти їй перенести небіжчика на ліжко
Попри вагому кількість доказів, Світлана своєї провини на суді не визнала, хоча слідство довело, що того вечора на місці вбивства більше нікого не було. Аби дізнатися, хто ж стоїть за вбивством колишнього міліціонера Василя Мельника, їдемо до Іванополя безпосередньо на місце події. Будинок, де сталася трагедія, має доглянутий вигляд, одразу й не скажеш, що тут живуть люди, які зловживають алкоголем.
Праворуч і ліворуч від будинку сусідів немає, там стоять покинуті будинки. Найближчі сусіди це баба Тамара і баба Олена. Саме вони того дня знайшли мерця і зателефонували старості. Сусідка, яка живе через будинок від убитого, про трагічну подію говорить не надто охоче. Так само, як і інша сусідка поважного віку, що живе навпроти. Саме вони виявили тіло, і тепер бояться, що Світлана може повернутися з в’язниці й помститися їм.
“Ми вже стільки наморочилися з цим усім. Нас уже люди лякають, що вона прийде з в’язниці, і ми будемо винні. А в чому наша вина? Ми ж не бачили, хто різав, що сталося. Зайшли із сусідкою вранці, вона мене покликала, бачимо – Вася мертвий лежить. Світлана ще просила нас допомогти тіло покласти на ліжко, ми не погодилися – кажемо, це ж місце злочину, треба поліцію дочекатися. Не хочу я нічого говорити, він спокійний дуже був. Шкода його. Батько в нього давно помер, мати десь рік тому пішла на той світ. Старший брат живе в Києві, середній їздить на заробітки, а він сам був тут із нею. Того вечора ми з чоловіком нічого не чули, у четвер уранці я ще Світлану зустріла, а вже близько одинадцятої мені сусідка зателефонувала і сказала, що Васька помер. Світлана на той час уже в сусідки була. Ми увійшли, він посеред будинку лежить. Ноги в кухні, а голова і груди в передпокої. Крові практично не було”, – згадує баба Тамара.
Про вбитого односельці відгукуються добре, незважаючи на його любов до випивки
Зінаїда Володимирівна – ще одна сусідка пенсійного віку, що живе за кілька хат від місця трагедії. І вона теж абсолютно нічого не чула.
“Вася живе тут давненько. Коли приїхав сюди, почав перебиватися випадковими заробітками. Кому дров нарубати, города скопати, таке різне. З цією Світланою він уже давно. Вони то сварилися, то розходилися, там не розбереш. Але такого, щоб були надто гучні скандали, я не пам’ятаю. Але між собою часто сварилися. Не крали, не шкоднічали. Я тут уже понад 35 років живу, і в мене на них скарг не було. Він був дуже спокійний, прийде постояти і все. Йти на кукурудзу, піде на кукурудзу, їхати в Маркуші збирати ягоди – теж поїде. Прийде мені дрова поріже, я йому сто грам наллю, бо гроші не візьме – знає, що пенсія мізерна. Брат йому старший допомагав фінансово”, – розповідає сусідка.
Того ранку пенсіонерка вийшла на подвір’я, щоб поставити варити свиням, коли побачила дуже багато машин біля будинку сусіда. Спочатку вона подумала, що то приїхав середній брат Васі зі своєю бригадою – може, в лазні помитися вирішили, чи посидіти по-чоловічому.
“Я спочатку не зрозуміла, що до чого. Бачу, двоє ходять із паперами, думала, може, це за газ або світло. Питаю: що ви хлопці ходите, квитанції роздаєте? А вони кажуть, що ні. Підходить один, питає: а ви що сьогодні нічого не чули? Кажу, ні, нічого, а що тут сталося? Вони сказали, що тут сталося вбивство. Кого? За що? Умене волосся дибки стало, руки-ноги трясуться. Кажу як, зарізати-заколоти?” – скаржиться старенька.
Страшні подробиці кривавого вбивства
І хоча Світлана не визнає свою провину, а місцеві жителі не дуже готові розповідати все, що знають, усе-таки прогулянка селом і неофіційні розмови з людьми “не на диктофон” дали змогу дізнатися, що співмешканка покійного намагалася всіляко приховати свою провину і видати вбивство за природну смерть.
Як кажуть у селі, вона помила тіло вбитого, намагалася позбутися слідів крові в будинку, і навіть викинула знаряддя вбивства (кухонний ніж) на сусідню ділянку. Крім того, не маючи на руках висновку про смерть співмешканця та інших офіційних документів, жінка навіщось почала терміново шукати людей, які зможуть викопати могилу на кладовищі, щоб поховати Василя. На щастя, їй не вдалося приховати свій злочин, і вона понесе заслужене покарання за всією суворістю закону.
Під процесуальним керівництвом Бердичівської окружної прокуратури тривають слідчі дії для оголошення затриманій підозри та обрання запобіжного заходу. На попередньому судовому розгляді суд залишив Світлану під вартою до наступного засідання. Відповідно до чинного законодавства жінці може загрожувати тривале ув’язнення.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Антон Семашко
