У листопаді 2021 року Верховна Рада в цілому ухвалила законопроєкт про створення в Україні Служби військового капеланства. Того ж року у грудні президент затвердив цей документ. Лише п’ять років військові духівники офіційно служать у ЗСУ. Неофіційно, як допомога ближньому, капеланський рух в Україні бере свій початок від Революції Гідності,подій на майдані та моменту вторгнення РФ на Донбас,коли священники за покликанням душі і серця, ризикуючи життям,виконували свою місію в зоні бойових дій. Та духовний шлях,яким ідуть капелани сьогодні,розпочав ще римський воїн, названий своїм батьком,військовим – язичником, в честь давньоримського бога війни Марса, який за легендою: Служачи офіцером римської кінноти в Галії,холодного дня біля міської брами Ам’єна зустрів жебрака. Не роздумуючи він розрубав мечем свій військовий плащ надвоє і віддав половину чоловікові,щоб той зігрівся. Наступної ночі уві сні він побачив Ісуса Христа, закутаного в ту саму половину плаща, яку він вчора віддав бідному жебракові. Після такого видіння приблизно у 339 році у віці близько 20 років, римський легіонер офіційно прийняв хрещення. На сьогодні ми знаємо його як Святого Мартина Турського, якого вшановують всі християнські церкви різних єпархій. Саме його по праву можна вважати першим капеланом.
Цікаві факти, що Святий Мартин Турський народився в місті Саварія, нині місто Сомбатгей, в Угорщині, близько 316-317 роках, тоді це була римська провінція Паннонія. А вже 22 травня 1376 року угорська королева Єлизавета видала грамоту, якою надала місту Мукачево дозвіл мати власну міську печатку із зображенням Святого Мартина, як покровителя місцевої громади. Донині Святий Мартин Турський є офіційним покровителем українського міста Мукачево, а його постать зображена в центрі міського герба ще з 1376 року. Також в Мукачево з березня 2019 року було встановлено першу та єдину кінну скульптуру Святого Мартина Турського в Україні вагою понад 33 тонни та висотою понад 5 метрів.
Слово капелан бере початок від середньовічного латинського слова capellanus, що означає священник, яке своєю чергою походить від capella – зменшувальної форми від cappa- плащ, накидка. Звідси і в українській мові слово каплиця, яке прийшло до нас від Франкської держави, коли королі зберігали у спеціальному походному наметі, під час бойових походів, реліквію – другу половину плаща Святого Мартина. Духівника, який служив при цій реліквії та супроводжував короля чи військо у походах, почали називати capellanus – капелан.
Мені видалося поговорити з пастером Християнської церкви « Перемога», капеланом – добровольцем – волонтером, людиною, яка має справжній військовий оскар, Сергієм Коханевичем.
– Вітаю, Сергію! Мені цікаво як особисто ти прийшов до Бога, і як ти став займатись капеланською діяльністю?
– Мій життєвий шлях був досить тернистим,і в якийсь момент я опинився на краю…Тоді я звернувся до Бога, повірив у Бога, відкрив для Бога своє серце і моє життя змінилось, заграло яскравими барвами. Згодом я став пастером і враховуючи свій непростий життєвий досвід, з Божим благословенням, почав допомагати іншим людям, які потребують допомоги. А з війною прийшли нові виклики, тож зараз я ще й капелан.
– Сергію, один в полі воїн чи один в полі не воїн?
– Воїн в полі може бути і один, в залежності від обставин, але при нашій церкві, в якій я служу, працює ціла команда самовідданих людей. Вісім військових позаштатних капеланів, які почергово на постійній основі їздять до бойових частин, що воюють, з місіями. Також при церкві проходить вже третій набір груп зцілення, де працює з людьми два капелани та чотири волонтери. Простими словами, намагаємось загоїти душевні рани людям, які потрапили в біду.
– В шпиталях у нас з пораненими працює три капелани та шість волонтерів.
– Ще у нас давно існує стаціонарний реабілітаційний центр допомоги для нарко та алко залежних. Зараз цей центр також працює і з людьми, які були учасниками бойових дій і повернулися з посттравматичним стресовим розладом. Це теж серйозна ланка роботи нашої команди.
Молимось щоб в майбутньому відкрити реабілітаційний центр орієнтований лише на військових, що потребують допомоги. Як ви бачите роботи вистачає, а тому команда самовіддано працює, а коли ми разом – ми сила і все зможемо з Божою допомогою!
– Сергію, ти отримав військовий оскар за жертовність, патріотизм, задля збереження найвищих чеснот людства. Розкажи про це.
– Я не люблю про це говорити, але це дійсно так. Маю військовий оскар від Генерального штабу ЗСУ. Це така відзнака. В ЗСУ теж є творчі люди, не тільки в Голівуді, тож заснували таку нагороду. Але я не став від того кращим чи гіршим, я такий який є. Кожного дня роблю те, що маю робити і Бог мені у цьому допомагає.
– Добре. Тоді яку роботу тобі і твоїм побратимам доводиться робити в якості саме капеланів?
– Є військові капелани, офіцери ЗСУ. Вони в бойових частинах постійно підтримують моральний та духовний стан наших воїнів, лікують душевні травми, надають психологічну підтримку. Це дуже важливо на передовій лінії фронту. Є священнослужителі, які покликані служити військовим, їх називають капелани – добровольці – волонтери на базі церков. Саме до таких належу і я. Ми намагаємось, по можливостях, закривати потреби бойових частин з якими маємо контакт, не тільки у матеріальному плані, а і у духовному. Проводимо душпастирську роботу, коли приїжджаємо у такі частини. Дуже багато працюємо у шпиталях та лікарнях з пораненими. Це не тільки духовна робота. Ми поранених хлопців голимо, підстригаємо, миємо, вивозимо на природу, на рибалку. Ми намагаємось надавати всіляку, всебічну підтримку та опіку нашим пораненим захисникам.
– Чи не буває непорозумінь між капеланами різних конфесій?
– Не знаю таких випадків. Навпаки, у нас повна злагода та порозуміння. До речі,неурядова організація « Християнська служба порятунку», була створена на базі однієї з євангельських церков, але включає в себе абсолютно всі конфесії: православних, римо – католиків, греко – католиків, протестантів. Не дивлячись на теологічні розбіжності, церкви різних конфесій об’єднались за ради спільної мети – допомогти українському народу. За останніх п’ять років, напевно,більш ніж у 20 разів зросла кількість капеланів в українському війську. Цього звісно недостатньо. Але наразі це представники п’ятнадцятьох релігійних організацій.
– Можеш розповісти про якийсь випадок, який найбільше запав тобі в душу, при спілкуванні з пораненими захисниками.
– Так. Якось у шпиталі я запропонував пораненому хлопцю, якому було дуже важко, помолитися за нього. А він каже: « Я не можу молитися, тому що я вбивав, і знову туди повернусь». Тоді я відкрив священне писання і почитав як Бог його бачить – а там написано, що в його руках меч Божий, щоб покарати зло. І це зняло з душі військового тягар, навантаження, яке він відчував. Він зізнався, що йому полегшало і він тепер зможе помолитись. Отака історія…
– Так, все що ти розповідаєш, дійсно вражає. Може ти хотів би сказати щось нашим читачам?
– Хочу, користуючись нагодою, звернутися до діючих військових, ветеранів, інвалідів,батьків і рідних наших воїнів, які загинули та всіх інших людей, незалежно від їх віросповідання, кольору шкіри, щоб вони зверталися за адресою: провулок Скорульського,5 у Житомирі (4 поверх). Там,абсолютно безкоштовно, бо це не комерція, у групах зцілення надають психологічну допомогу, кому вона необхідна. Досвідчені фахівці за спеціально розробленими програмами рятують людей у буквальному сенсі слова. Ну, і бережіть себе, допомагайте своїм рідним, не будьте байдужими до чужого горя. Божого благословення.
– Дякую тобі, Сергію, за цікаву розмову. Бажаю тобі успіхів на духовній ниві.
Переді мною сидів міцний, кремезний зростом метр дев’яносто чоловік, спокійний та стриманий, зі стомленим поглядом і неймовірною внутрішньою силою, яку я відчув на собі. Я тепер точно знаю, що означає девіз капеланів « Бути поруч». Я зрозумів, що капелани сьогодення достойно продовжують іти тим самим шляхом, який колись започаткував Святий Мартин Турський, випромінюючи тепло та лікуючи людські душі.
Від редакції: безоплатні заняття для військових, ветеранів та їхніх родин у Житомирі — ще одна можливість підтримки та відновлення.
Джерело: Субота Онлайн
Автор: Василь Башинський
















