Мама готувала “Марусю” 1981 року, в абсолютно безпросвітні часи, після великих зачисток, арештів 70-х, розуміючи, що, якщо пощастить, то прочитає роман зі сцені лише один раз, і потім виставу заборонять. Так і сталося
У березні 1982 року – напередодні прем’єри вистави “Маруся Чурай” – відбулося кількох розмов із мамою: слідчих КГБ (двічі), керівника ідеологічного відділу міському партії та неодноразовий розбір “націоналістичних акцентів” на худраді й партзборах Київської філармонії. Ліна Костенко, бачачи таке цькування, наполягала на тому, щоб виставу взагалі скасували, але мама вирішила іти до кінця.
Мене, малу, на прем’єру не взяли, я лишилася чекати вдома. І єдине, що я пригадую з тих п’яти годин маминої відсутності – це довгі-довгі тривожні сутінки, потім повну темряву й відображення білих плафонів люстри у вікні та бабусю, яка під цією люстрою мовчки складає мамину кремову нічну сорочку й чомусь кип’ятильник у валізку, на випадок арешту.
“Марусю Чурай” після прем’єри заборонили. Був скандал і суди директора філармонії Лобанова (ініціатора й ідеолога гонінь) із Ліною Костенко, яка під час прем’єри привселюдно дала йому три ляпаси “за Нілу, за Марусю і за себе”. Також по компетентних органах затягали й фактично довели до хвороби та смерті режисера вистави П. Пасєку.
У мами було багато сольних програм, понад 17, моновистави за текстами Шевченка, Тютюнника, Симоненка, Стуса, Лесі Українки, Гончара, Павличка, але все ж таки мені здається, що саме “Маруся Чурай” стала головною роботою її життя.
Пять років вистава була під забороною. Лише в 1987 році мама знову змогла вийти на сцену із цією роботою. Тоді ж зняли прекрасну телевізійну версію “Марусі Чурай”. У дев’яностих ця телевистава була розмагнічена. Радше за все без жодного умислу, а через недбальство й тупість.
Єдине, що лишилося – це ось цей канадський запис і непрофесійний, але дорогоцінний історичний запис прем’єри 1982 року.
Запис зробила 1989 року KOBZA International Ink під час маминих гастролей у Північній Америці.