Не стало великого Майстра слова, українського слова. І він, як чимало творців великої української літератури за понад століття, не удостоївся Нобеля. Давно заслуженого…
Днями, коли провідували сина-військового в Житомирі, згадав видатного письменника: “А ти знаєш, Миколко, що Валерій Шевчук родом із Житомира і що він римокатолик?”
Світлої пам’яті Василь Овсієнко у розмові зі мною для радіо “Свобода” (посилання – в 1-му коментарі) згадав, як вони з В.Шевчуком їздили в Житомир у червні 2002 року до ще одного дисидента, Євгена Концевича. Мова зайшла про створення музею в хаті Концевича, на що Валерій Шевчук відреагував так: «Хай тут ще довго не буде музею». А Овсієнко додав: «Нехай сюди ходять живі експонати!»… На жаль, всі троє вже стали експонатами нашої історії. На щастя для української мови, культури, для нашого існування, вони творили для України і будуть з нами у пам’яті і своїх творах.
Ще до нашого знайомства і наших інтерв’ю на Радіо Свобода, живучи далеко від Києва і Житомира, слідкував за творами В.Шевчука. І “смакував” їх. З олівцем, який не втомлювався підкреслювати місця, що мені сподобалися, чи нові слова, витворені майстром. У 80-их роках минулого століття зачитався його романом-баладою “Дім на горі”. Його письмо зачаровувало, затягувало у витворений ним світ, змушувало багато думати. Це не для читання “по діагоналі”.
Маю рідкісне видання 1963 року “Набережна, 12”. Крім однойменного роману, там є ще повість “Середохрестя”. Наведу невелику фінальну цитату з цього раннього Шевчука:
“Маленький нічний гномик дивився, як догоряли листки, і в його душу застукала печаль… На нього дивилися бездонні сумні очі, а на лобі, поблискуючи червонястими пелюстками, тихо горіла спокійна утомлена квітка”.
А ще Валерій Шевчук зробив свій видатний внесок у дослідження, переклад і популяризацію давньої української польсько- та латиномовної літератури, в упорядкування українських монастирських рукописів, житій, повчань ченцям. Він був переконаний, що коли з’єднати національну традицію з літературною – “то ось вона: книга книг українського народу”. Його книжки “Муза Роксоланська” і “Скарбниця потребна й пожиточна” – це інтелектальні і видавничі сенсації.
Світла пам’ять одному з когорти, на яких тримався і триматиметься УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ.
