Їй було лише 26 років, але радянська держбезпека вже розшукувала її по всьому Союзу. Вона встигла побувати студенткою-медикинею, зв’язковою ОУН, завербованою агенткою, учасницею контррозвідувальної гри та авторкою творів, які друкували у підпільних виданнях.
19 липня минає 76 років від дня загибелі Людмили Фої — уродженки села Топори, яке нині входить до Ружинської громади Бердичівського району на Житомирщині. Її історію вдалося відтворити завдяки документам радянських органів держбезпеки та Служби безпеки ОУН. Докладну біографію підпільниці оприлюднили Український інститут національної пам’яті і Центр досліджень визвольного руху.
Людмила народилася 3 вересня 1923 року. Коли почалася німецько-радянська війна, родина мешкала у Києві. На початку 1942 року дівчина вступила до Київського медичного інституту, однак студентське життя швидко змінилося підпіллям.
У Києві вона стала зв’язковою Організації українських націоналістів. У червні 1942 року зустрічалася з керівником підпілля ОУН у Центральній Україні Дмитром Мироном. Уже наступного місяця його застрелили гестапівці біля Київського оперного театру.
Небезпека й переслідування змусили Людмилу залишити навчання. Вона працювала у пропагандистській референтурі, підтримувала контакти між підпільниками, а навесні 1943 року організувала у Києві збір медикаментів для вояків УПА на Волині та Поліссі.
Агентка «Апрєльская», яка змінила правила гри
24 січня 1944 року Людмилу Фою заарештували радянські органи держбезпеки за звинуваченням в антирадянській діяльності. Допити тривали понад два місяці. Після цього молоду підпільницю завербували під агентурним ім’ям «Апрєльская».
Навіть родичам вона мала розповідати, що цей час провела у лікарні. Перед звільненням виснажену дівчину кілька днів посилено годували у внутрішній тюрмі, щоб її вигляд не зруйнував вигадану легенду.
Завданням «Апрєльської» було встановити зв’язок між створеним радянською спецслужбою фальшивим «київським проводом» і справжньою мережею ОУН на Волині. Через таке псевдопідпілля чекісти намагалися виявляти активістів, вводити власних людей у підпільні структури та знищувати їх зсередини.
У листопаді 1944 року Фою разом з іншою агенткою Ніною Калуженко відправили на Волинь. Навесні 1945-го, опинившись серед повстанців, Людмила одразу зізналася, що її завербували, і розповіла про завдання радянської спецслужби.
Її допитував керівник Служби безпеки ОУН на Волині Микола Козак, із яким вона була знайома ще з київського періоду. Він повірив Фої та вирішив використати агентку для контргри проти НКДБ.
«Я раділа, бо, можливо, у ближчому майбутньому цьому всьому прийде кінець», — згадувала Людмила про чергову небезпечну поїздку.
У липні 1945 року вона повернулася до Києва вже як подвійна агентка. Радянським кураторам Фоя продовжувала демонструвати лояльність, натомість її справжні дії допомагали ОУН викривати людей, яких направляли в українське підпілля.
Одним із них був Михайло Захаржевський — агент «Таран», якого представляли керівником київського підпілля. У серпні 1945 року Фоя супроводила його на Волинь, де чоловіка затримала СБ ОУН.
Під час наступної операції вона допомогла вивести на підпілля Катерину Міньковську — досвідчену радянську агентку, яка працювала на органи держбезпеки ще з 1927 року. Після допиту Міньковську стратили.
Лише навесні 1946 року радянська спецслужба остаточно зрозуміла, що «Апрєльская» веде подвійну гру. 6 серпня Людмилу Фою оголосили у всесоюзний розшук, який контролював міністр державної безпеки УРСР.
У підпіллі вона стала письменницею
Після викриття повернення до відкритого життя для Людмили вже не було. Під псевдонімами «Оксана» та «Перелесник» вона працювала у структурах пропаганди, редагувала журнал «Молодий революціонер» і писала художні твори про визвольну боротьбу.
Дослідники приписують їй дев’ять новел і шість оповідань. Серед віднайдених в архівах творів — «Шкільні товариші», «Кривава рожа», «Тетяна», «Вірка», «Повстанча торба» та «Серед гамору міста».
Її збірка «Його спадкоємці» була присвячена Миколі Козаку, який загинув у 1949 році. Фоя також створила «Репортаж про поїздку у Східну Україну» — текст про повоєнний Київ, настрої людей і відмінності між життям у різних частинах країни.
Оригінали частини цих творів збереглися лише тому, що їх вилучили радянські органи. Через десятиліття документи зі справ МДБ і КДБ потрапили до архіву СБУ та стали доступними дослідникам.
Історія Фої вирізняється навіть серед біографій інших учасників підпілля. Вона не просто вижила після вербування, а переконала радянських оперативників, що продовжує служити їм, і протягом тривалого часу використовувала їхню довіру проти самої спецслужби.
Як загинула Людмила Фоя: два описи останнього бою
19 липня 1950 року підрозділ МДБ, прочісуючи Неверківський ліс у тодішньому Межиріцькому районі Рівненщини, натрапив на трьох повстанців. У перестрілці загинули двоє з них, третьому вдалося відійти.
У радянському оперативному звіті зазначалося, що серед убитих упізнали колишню агентку «Апрєльскую» Людмилу Фою — «Оксану», яка публікувалася під іменем М. Перелісник. Цей документ описує її загибель від вогню чекістсько-військової групи.
Інший опис залишив учасник боротьби з підпіллям Георгій Санніков. За його спогадами, невисока молода жінка намагалася витягнути пораненого товариша, сама була поранена, а після оточення підірвала себе гранатою, щоб не потрапити в полон.
Достовірність цього епізоду викликає суперечки. На збереженій в архіві СБУ посмертній фотографії обличчя Людмили не має ушкоджень, які мали б залишитися після описаного вибуху. Тому частина дослідників вважає більш імовірним повідомлення оперативного звіту про загибель у перестрілці.
Невідомим залишається й місце її поховання. Тіло доставили для впізнання до Рівного, де Фою випадково побачив один із київських оперативників, які раніше з нею працювали. Що сталося з останками після впізнання, у відомих публікаціях не зазначено.
Так завершилося життя дівчини із села Топори на Житомирщині, яка опинилася всередині жорстокої гри двох спецслужб, але зробила власний вибір. Вона залишила після себе не лише агентурні справи та оперативні звіти, а й прозу — голос людини, яка намагалася осмислити боротьбу, страх і життя у підпіллі.
Історія визвольного руху на Житомирщині пов’язана і з іншими відомими постатями. Зокрема, уродженець Житомира Олег Ольжич був поетом, археологом і одним із керівників ОУН, якого закатували у німецькому концтаборі Заксенгаузен.
Читайте також:
На Житомирщині відновили фестиваль «Олевська республіка» на честь учасників визвольного руху
Історії людей із Житомирщини, чиї долі не повинні зникнути, — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
