Історія повсякденності пересічного поліщука тривалий час ховалася за фасадом офіційних хронік, а перші етнографічні експедиції провели лише у ХІХ столітті. Проте розкрити таємниці ранньомодерного селянського побуту допомагають сухі судові протоколи. Документ із актової книги Житомирського ґродського суду (ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 11, арк. 205–207 зв.), що зафіксував козацькі побори на Поліссі, дає рідкісну можливість відтворити раціон та харчові звички наших предків у XVII столітті.
Наслідки козацького постою: як судова скарга стала гастрономічним паспортом
8 березня 1646 року до Житомирського ґродського замку прибув Ян Павловський — шляхетський слуга Михайла та Яна Тишей-Биковських. Причина візиту була далеко не святковою: він подав офіційну протестацію проти полковника Чигиринського полку Станіслава Кречовського та його хоругви.
У лютому того ж року вояки зупинилися на постій у селі Молодилів (нині — Моделів). Порушуючи посполите право та мілітарну дисципліну, козаки всього за два дні спустошили комори місцевих жителів.
Складаючи для суду детальний перелік грабунку із зазначенням імен постраждалих та вилученого майна, судовий урядник мимохідь створив унікальний гастрономічний паспорт поліського села середини XVII століття. Поіменний реєстр збитків дає змогу з високою точністю відтворити раціон та харчові запаси тогочасних господарів.
Культ свинини, солонини та ковбас
Головним джерелом білка та жиру для жителів Молодилова виявилася свинина. Документ буквально майорить згадками про сало вепрове, солонину, шроти (великі шматки), полоті та смужки м’яса. Майже в кожній хаті вояки знаходили солідні запаси солоного й в’яленого жирового продукту.
Деякі господарі тримали в коморах не лише сировину, а й готові делікатеси. У селянина Пархома вилучили декілька схабів (свинячих корейок) та домашню ковбасу, а в Клима та Павла — по кілька кружалець ковбаси. У іншого господаря Павла вояки забрали двох відгодованих кормних свиней: одну зарізали одразу на місці, а другу зв’язали й завантажили на віз живою.
Окрім свинини, у меню поліщуків траплялося й інше м’ясо. Наприклад, у Степана знайшли полоть овечини. Чимале місце в раціоні посідала й домашня птиця: майже з кожного подвір’я грабіжники виносили курей та гусей. А в коморі селянина Данила знайшовся навіть каплун — спеціально відгодований кастрований півень, який вважався вишуканим делікатесом і свідчив про високий рівень птахівництва.
Не житом єдиним: пшениця, горох, мак та молочні вироби
Поширене уявлення про те, що селяни ранньомодерної доби харчувалися виключно житнім хлібом, цей документ спростовує повністю. Пшеничне борошно згадується чи не в кожного другого молодилівського господаря — зокрема в Івана, Ждана, Оксена та Василя. З нього наші предки могли пекти хліб, пироги та святкову випічку. Натомість житнє борошно в описі згадується лише поодиноко.
Найпопулярнішою бобовою культурою села виявився горох. Його вимірювали осмачками та ситами й знаходили практично в усіх хатах. З гороху тоді варилися густі каші й супи, які слугували основою щоденного столу. Поряд із ним в коморах молодилівців знаходили ячмінні, вівсяні та гречані крупи, а також пшоно, що теж відігравали важливу роль у раціоні.
Крім того, майже в кожній оселі стояли сита й миски з маком, конопляним та лляним насінням. Мак додавали до випічки, а конопляне й лляне насіння призначалася для перетирання, вичавлювання з нього олії або додавання до каш. У господарів Грицька та Ярмоша зафіксовано ще й чималі запаси солі — стратегічного продукту для консервації.
Молочна продукція також посідала чільне місце на столі поліщуків. У хатах Семена, Потапа, Гордія, Ждана Чорного та інших селян вилучили свіже вершкове масло, а подекуди — і головки сиру. Той-таки Потап, до прикладу, втратив з комори одразу три кварти масла та два сири.
Гастрономічна карта сусідніх сіл
Обібравши Молодилів, реєстровці полковника Кречовського вирушили до сусідніх населених пунктів: Горбулева, Осічі (нині — Заньки), Вирів (Вирівки), Нянівщини, Горині, Видибора та Свиді. Опис забраного там майна розкриває ще ширшу картину селянського достатку.
З цих сіл козаки забрали велику рогату худобу — волів та яловиць, а також десятки баранів. Окрім цього, звідти на свої підводи вони завантажили діжки з питним медом, сотні кварт міцної оковитої, масло, сири, жито, пшеницю, ячмінь, гусей, курей та рибу. Загалом вояки вигребли тонни продовольства, що свідчить про надзвичайно високу продуктивність селянських господарств Полісся.
Висновок: руйнування міфу про «вічно голодного» селянина
Документи Житомирського ґродського суду 1646 року переконливо спростовують стереотип про те, нібито українські селяни харчувалися лише пісною половою чи рідкою затіркою на воді. Навіть напередодні масштабних потрясінь Хмельниччини українське село володіло значними харчовими ресурсами.
Раціон поліщуків був висококалорійним, різноманітним і збалансованим. Він містив достатньо тваринних жирів, білків та складних вуглеводів з різноманітних зернових і бобових культур. Скарга, складена через військові зловживання, сьогодні стала безцінним джерелом для історії української гастрономії.
Архівні документи розкрили, як у XVIII столітті зникла Чайківка на Житомирщині
Джерело: Субота Онлайн
Автор: Василь Кисиленко, історик, місто Харків
