Останніми роками місцеві жителі звикли до безсніжних зим. Розповіді про тривалі морози та високі кучугури снігу посіли чільне місце серед давнішніх міських легенд, які бабусі розповідають онукам. Тому квітень приголомшив навіть радомишльських старожилів – такого снігу не було давно. Радомишльський край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж початку весни. Хоча зима без снігу, що літо без хліба. Водночас зимова природа ставить перед мешканцями складні завдання: вулицям і тротуарам, щоб бути доволі чистими, потрібно дочекатися весни. Навіть перед будівлями впливових радомишльських багатіїв залишаються великі кучугури снігу.
В місті вистачає бродячих і покинутих собак, які збираються в зграї -так легше вижити в провінційному «мегаполісі», особливо взимку. Справжня снігова і морозна зима для здорового пса – дійсно щастя: спека не турбує, нема ненависних кліщів і блох, а по заметах чудово бігати, час від часу заглиблюватися в чистий сніг. Але ж сувора зима додає і нові ризики: холоднеча, вулиці посипані сіллю можуть шкодити здоров’ю тварин.
У кожної зграї своя територія. На вулиці Незалежності одна зграя облюбувала смітникові контейнери. На контейнерах, які стоять зі сміттям посеред вулиці Незалежності, покриваючи всю місцину нестерпним смородом, можна спостерігати незвичайну картину – величезний пес у пошуках корму риється зверху на ящику, поруч біля нього три-чотири коти діловито щось вигрібають. Собака на котів не звертає ніякої уваги. Голод зближує споконвічних ворогів в природі. Що б таке придумати, аби наших «народних» депутатів об’єднувало, а то гризуться між собою як собаки. Після обіду ледачою ходою пси перебирається до контейнерів на вулицю Толбухіна (рішенням виконавчого комітету радомишльської міської ради №466, від 4.08.2022 р. вул. Толбухіна перейменували на вул.Свободи.-Авт.).
З наближенням весни собаки стають агресивними та небезпечними, у них так званий шлюбний період. У минулому році, влітку, поважна пані прогулювалась в парку з величезним догом. Пес зірвався з повідка. Здорова, чорна з білими плямами, собака підбігала до перехожих, які остовпіли від страху, обнюхувала їх. Власниця бігла слідом і істерично вигукувала: «Люди, не бійтесь, собака кастрований»…
Елітна зграя в місті – базарні пси, які оселилися на маленькому базарі, що неподалік автостанції і живуть дружньою сім’єю. Тут завжди їм щось перепадає. Собаки – безхатченки з тривогою і сумом дивляться на продавців. Якщо якийсь чужий пес наблизиться до базару, зграя кидається на нього і відганяє від своєї території . Собаки до того знахабніли, що не їдять ні хліба, ні булок, які підкидають торгуючі бабусі. Шматки хліба лежать на землі і сторонній людині може спасти на думку про достаток місцевих городян. В дні, коли в місті працює центральний ринок, зграя по відомим тільки собачим природним засобам навігації, через усе місто пересувається до центрального ринку. Чорний коротковухий веселий пес біжить попереду. Собака відмінно знає дорогу і тому впевнено біжить до цілі, обнюхуючись і зупиняючись на перехрестях, оглядається аби впевнитись, що слідом біжать всі собаки. Вправно перебираючи лапами, з витягнутими хвостами, розширеними ніздрями біжить уся зграя. Худих і облізлих серед них немає. Собаки курсують між базарами, не зважаючи на погоду і пору року. За рік відпочивають на Великдень, тому що базари не працюють. Як можна пояснити цей незвичайний собачий феномен? Звідки їм знати розклад днів, коли працюють ринки? Їхні навігаційні собачі здібності вражають.
Влітку на центральному базарі до цих псів приєднується ще одна зграя, це собаки, які живуть на території загальноосвітньої школи-інтернату I-III ступеня, що розташована неподалік великого базару. Інтернатовські пси харчуються біля кухні, їм перепадає те, що не доїли діти на обідах і не донесли працівники школи об’їдки домашнім свиням. Влітку, в учнів канікули, діти відпочивають по всій Україні – кухня не працює. Між зграями не буває суперечок, у них поділена територія, разом «пасуться» неподалік м’ясного павільйону. Базарні собаки з цією зграєю не сперечаються. У світі тварин бувають дивовижні домовленості. Раніше, в радянські часи бездомних собак у місті відстрілювали мисливці, яких наймав місцевий комунгосп. Живодерам платили кошти, як за вбитих вовків. На думку тодішніх місцевих чиновників такий засіб зможе покращити ситуацію з тваринами – безхатченками, однак їх не ставало менше.
Із місцевої газети «Зоря Полісся»: «Хто в місті господар собаки чи люди?» – з таким запитання радомишляни все частіше звертаються до редакції райгазети. Адже безпритульні тварини стали справжнім стихійним лихом для жителів міста. Де їх тільки нема? В парку, в центрі, на вулицях, біля дитячих дошкільних закладів і шкіл, державних установ. Ось і нещодавно один із таких бродячих псів біля приміщення районного відділу культури вкусив працівницю цього закладу. Нині жінка мусить пройти довготривалу лікарську процедуру, адже невідомо, чи здоровий був той собака».
Кілька років тому в місті гомоніли про курйозний випадок, що трапився з нещасливим відпочивальником у місцевому парку. Весною чоловік спокійнісінько прогулювався, зненацька помітив, що назустріч біжить велика зграя собак. Навкруги ні душі, сховатися ніде, лише старі дерева й купи сміття, (за якими, мабуть, повинні ховатися місцеві депутати та чиновники в часи народного гніву.-Авт.). Дідусь з переляку заліз на дерево з швидкістю молодого юнака і почав голосити, благаючи про допомогу. Пси погавкали під деревом і побігли своєю, одною відомою, собачою дорогою. Добре, що гучні крики про допомогу почула закохана парочка, яка в сутінках ховалась в глибині парку. Молодята по мобільному телефону викликали пожежників, які за допомогою драбини зняли насмерть переляканого відпочивальника на грішну землю. Та пізніше ні він сам, ні інші набагато молодші, спритніші за нього не змогли повторити цей трюк – старе дерево було абсолютно гладеньким.
Про проблеми варварського ставлення до тварин ми знаємо не тільки з телевізора і книг. Не секрет, що домашні тварини виключно беззахисні перед людиною, яка може безкарно побити, покалічити або взагалі викинути на вулицю улюбленця тільки за те, що йому набрид, став просити більшої уваги. Викидати тварин на вулицю – злочин. Собака –товариш людині: гірше, коли людина стає твариною. Якщо б у кожній родині був улюблений песик, було б більше щасливих людей і менше самотніх. Собака може навчити самого головного людину – отримувати радість від життя. Собака і людина вдвічі людина. Це знали наші далекі предки, які приручили цю тварину. В українського поета Юрія Рибчинського в «Балладе о собаке» є такі чудові рядки – «Женщины уходят, когда деньги тают, к сытым и богатым в призрачный уют, лишь одни собаки нам не изменяют, лишь одни собаки нас не предают».
Олександр Пирогов
м. Радомишль
